Бригада використовує тактику, яка дозволяє порушувати противнику намічені наступальні плани та нав’язувати власні правила ведення бою. У черговому матеріалі циклу «Бригада для супергероя» про…
3-тя окрема танкова Залізна бригада перебуває у складі Корпусу резерву. В міру комплектування підрозділи бригади висувалися на передову, ставали на захист України на Київському, Ізюмському, Харківському, Слов’янському, Запорізькому напрямках. Авторка матеріалу зустрілася з командиром бригади, повним кавалером ордена Богдана Хмельницького полковником Романом Шереметом. Говорили про формування бригади, навчання особового складу, про мотивацію українських армійців і помилки ворога на полі бою, про роль танкістів в обороні та контрнаступі…
— Пане Романе, перше запитання досить типове — розкажіть про себе.
— Про військову службу я мріяв із дитинства. Тяжіння було до техніки, до вправності, мабуть, тому й вибрав танкові війська. Пройшов усі щаблі військовика: строкову службу, контракт із ЗСУ, школу прапорщиків у «Десні» й зрештою — закінчив Військовий інститут танкових військ у Харкові. Після вишу проходив службу в 1-й окремій танковій Сіверській бригаді — від командира взводу до начальника командного пункту. У 2014 році брав участь в боях на Луганщині, далі — на Волноваському напрямку. Торік був призначений командиром 3-ї окремої танкової Залізної бригади.
— У якому стані бригада була до 24 лютого 2022 року?
— 3-тя окрема танкова Залізна бригада формувалася як кадроване з’єднання танкових військ Сухопутних військ ЗС України. Вона перебуває у складі Корпусу резерву. Командний склад був повністю сформований до 24 лютого, тобто вже на початковому етапі ми були готові до повномасштабного вторгнення, перехід до бойових завдань був виконаний швидко та впевнено. Водночас ми мали обмежену кількість людей, тому 25 лютого відповідно до розпорядження Генштабу почали мобілізовувати особовий склад.
— Підрозділ формувався, коли вже тривали бойові дії… Яким чином вивчали особовий склад, навчали людей, адже серед них левова частина була мобілізованими, ті, хто до цього не мали бойового досвіду?
— Звісно, за короткий час неможливо вивчити всіх досконало. Доводилося вивчати особовий склад, так би мовити, на марші. Командири повинні розуміти потреби й можливості військовослужбовців.
Стосовно навчання — для деяких був виділений тиждень-два на проведення бойового злагодження, багато кому прийшлося навчатися під час виконання бойових завдань. Але люди були й залишаються дуже вмотивовані — за їхніми плечима рідні домівки, відступати немає куди. Тому колишні трактористи, вчителі, професори швидко опановують новий фах.
— Як командир, з якими словами зверталися до людей, коли ті вирушали до району виконання завдань?
— Зараз складно згадати… Слова були різні, але сенс один: головне — зберегти своє життя, адже кожного з нас чекають вдома, нам ще відбудовувати нашу Україну!
У бою за Топольське проти 6 наших танків окупанти замаскували близько двох десятків…
— Розкажіть, за 7 місяців широкомасштабної російської агресії, на яких напрямках бригада брала участь у бойових діях?
— У міру комплектування підрозділів особовий склад вибував на ту чи іншу ділянку фронту. Воїни бригади захищали Україну на Київському, Ізюмському, Харківському, Слов’янському, Запорізькому напрямках. Розпочинали з Києва — вже 28 лютого туди вибула одна рота. Прикривали столицю на напрямку від Фастова. Частина підрозділів вибула на підтримку оборонних дій піхотних підрозділів на Запорізький напрямок. Але, так би мовити, справжнє бойове хрещення бригада пройшла саме на Харківському напрямку. 15 березня відбулися запеклі бої поблизу селища Топольське, Ізюмського району. Там відзначилися наші перші Герої. На той момент ще командир танкової роти капітан Сергій Пономаренко, а зараз заступник командира батальйону майор Пономаренко здобув найвищу державну нагороду України: йому присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка».
— Можете розповісти деталі бою за Топольське?
— Бій відбувся за лічені години після розвантаження під Барвінковим. У взаємодії з підрозділом 25-ї окремої Січеславської повітрянодесантної бригади підрозділ Пономаренка здійснив спробу штурму захопленого ворогом селища. Наші шість танків із двох напрямків наблизилися до села, проте з’ясувалося, що сили противника мають значну перевагу в кількості: під час бою було виявлено близько двох десятків ретельно замаскованих ворожих танків. Ми також використовували тактику «вогневих засідок». Це був справжній танковий бій — візуально було підтверджено знищення дев’яти рашистських танків. Після того, як Пономаренко ухвалив рішення на відхід для поповнення боєкомплекту, ворог застосував артилерію різних калібрів, не даючи змоги повернутися. Одна з бойових машин була пошкоджена. З метою порятунку екіпажу, який зумів евакуюватися, та, власне, бойової машини, офіцер вирішив знов повернутися на вогневий рубіж на своєму танку. Під обстрілом вони взяли на буксир підбитий танк та витягнули його з поля бою.
— Наскільки, на вашу думку, з плином часу змінювалася тактика ведення бою ворожих танкових підрозділів?
— Ще сім місяців тому росіяни думали, що в Україні їх зустрінуть із квітами. Тому на початкових етапах вони відкрито рухалися колонами… Стосовно Харківського напрямку — роблять певні висновки. Мабуть, через невпевненість у собі після поразок на Київщині рашисти довго накопичували техніку, хоча і без цього мали перевагу, а потім пішли в наступ. На наш один танк тоді приходилося приблизно п’ять і більше ворожих машин…
— Кажуть, ворога не можна недооцінювати. Що особисто ви можете сказати щодо професіоналізму танкістів росармії?
— Наразі особовий склад росіян здебільшого деморалізований, не підготовлений до цієї війни. Але зазначу: професіонали своєї справи серед російських танкістів є, хоча й залишилося їх небагато — відсотків десять…
Випало нам зустріти й бойовиків квазіреспублік, створених російською федерацією на сході нашої країни. Це сталося під час звільнення Балаклії та прилеглих селищ. Абсолютно непродуктивні підрозділи, які після перших боїв просто втекли, залишивши нам як трофеї свою бойову техніку!
— У якому стані була ця техніка? Вони залишали лише несправні бойові машини?
— Ні, тікали вони, залишаючи, зокрема, і справну техніку. Але постає багато питань щодо її обслуговування — були такі зразки, які, напевно, проходити ТО за часів наших дідів. У більш-менш пристойному стані були лише танки, зняті з консервації. Зараз усі російські трофеї проходять відновлення в наших ремонтно-відновлювальних підрозділах, а деякі вже працюють на полі бою.
— Ваш колега, командир окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого полковник Олександр Охріменко в нашій з ним розмові підкреслив ключову роль танкових підрозділів в успішних діях Сил оборони. Ви згодні з таким висловлюванням?
— З огляду на нещодавній бій, у якому брали участь підрозділи моєї бригади, можу з впевненістю сказати — так! Поблизу населеного пункту Щурівка українська піхота намагалася штурмувати ворожі позиції — там стояв 7-й окремий гвардійський мотострілецький полк зс рф, який непогано окопався там. Перша спроба штурму виявилася невдалою, аж допоки наші танки не видавили росіян звідти. Далі хід бою відразу змінився на нашу користь.
176 військовослужбовців 3-ї окремої танкової Залізної бригади відзначені державними нагородами
— Що ви можете сказати про своїх підлеглих?
— 176 військовослужбовців 3-ї окремої танкової Залізної бригади відзначені державними нагородами. Гадаю, це число багато про що говорить. Я пишаюся своїми людьми й дякую долі за те, що вона зводить мене з такими людьми!
— Якусь статистику ведете — скільки бригадою знищено ворожої техніки, особового складу?
— Насправді складно порахувати… Думаю, кількість знищених нами броньованих цілей сягає вже ближче до сотні…
— Розкажіть про контрнаступальні дії на Харківщині й роль вашої бригади під час цієї операції…
— Під час контрнаступальної операції бригади ми спільно з Князівськими воїнами, підрозділами ССО, мобільними резервами Сухопутних військ брали, зокрема, участь у звільненні населених пунктів Байрак, Нова Гусарівка, а потім і міста Балаклія. Головним нашим завданням було — у складі штурмових груп збити противника з позицій, замкнути кільце навколо населених пунктів, не дати ворогові можливості вийти з оточення. І, як бачите, ми з цим успішно впоралися…
«Контрнаступ на Донбасі — це лише питання часу»
— Як ви вважаєте, у цій війні вже відбувся переломний момент?
— Хотілося б вірити… Але, як я вже казав, ворога не можна недооцінювати. Так, можливо, в росіян вже бракує справжніх військових фахівців. Але путін оголосив мобілізацію, і нам треба буде відбити це гарматне м’ясо. Це теж нелегко…
— Як ви вважаєте, чи можливий наш контрнаступ на Донбасі?
— Можливий. Противник зараз розсіює свої сили вздовж всієї лінії фронту, оскільки не розуміє, на якому напрямку чекати на наступний удар. Тому контрнаступ на Донбасі не можливий, а повинен бути! Це лише питання часу!
— Що особисто для вас є мотивацією продовжувати боротьбу з російськими окупантами?
— Ми воюємо за наших дітей. Саме діти — це точно мій найбільший здобуток у житті. Виховуємо з дружиною сина й дочку. Виховуємо як патріотів, щоб у дітей було розуміння, в якому часі ми живемо, за що боремося, які цінності сповідуємо. Це найбільша моя мотивація.
— Якби у вас була можливість звернутися зараз особисто до путіна та керівного складу росармії, що б ви їм сказали?
— Немає слів. Говорити можна з людиною. З нелюдами немає про що спілкуватися…
— У вас є можливість звернутися до української нації…
— Все буде Україна! І дякую за шалену підтримку, яку ми наразі відчуваємо від нашого народу!
— Пане Романе, дякую за розмову!
Фото з архіву пресслужби бригади
