Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Літературний фронт, так само як фронт на полі бою, важливий у стратегії оборони та захисту нашої незалежності, боротьбі з кровожерливим ворогом. Тому АрміяInform продовжує знайомити читачів із творчістю майстрів поетичного слова, для яких головною темою стала війна, героїзм українських воїнів та вболівання за долю Батьківщини.
Сьогодні ми презентуємо поезію відомої львівської правозахисниці, поетеси Наталії Крісман, вірші якої останні 20 років лунають на народних віче, майданах, у радіопередачах, звучать піснями на фестивалях «Пісні, народжені в АТО — Пісні, народжені війною».
Наталія Крісман почала писати вірші, коли їй було вже 30 років. До того часу, як каже поетеса, не написала жодного рядочка. Нині в арсеналі Наталії кілька тисяч віршів.
Ще шістнадцятирічною дівчиною Крісман почала брати участь у народних вічах, виступати перед багатотисячними аудиторіями. Дух бунтарства, небайдужості вона перенесла й на свою професію. Закінчивши юридичний факультет Львівського державного університету, Наталія має понад 20 років адвокатського стажу. Друзі свого часу стали називати її Валькірією (у скандинавській міфології войовнича діва), тому що молода правозахисниця завжди поривалася всіх захищати, визволяти, сміливо виступати проти чиновничого свавілля.
Події кінця 80-х — початку 90-х років, що визначали долю нації, перших подихів свободи нашого народу надихнули Крісман на поезію. Вірші молодої поетеси публікували такі журнали, як львівський «Дзвін», київський «Дніпро». У 2011 році побачила світ книга поетеси «Загублена в сучасності Валькірія», до якої Наталія натхненно, вперто йшла цілих десять років, збираючи по крихтах життєвий досвід, виплескуючи емоції, почуття та біль серця у віршовані рядки.
Наступна збірка «Рабство у генах лікують повстаннями» вийшла у 2015 році уже з віршами під впливом Революції Гідності. Твори, які увійшли до цієї книги, транслювались по телебаченню, друкувались у газетах і журналах, на інтернет-сторінках, а головне — лунали на багатотисячних віче й майданах.
Ще через два роки світ побачила поетична збірка Наталії Крісман «Пуповина», вірші у якій навіяні вітрами нинішньої кривавої доби. У кожнім творі відчувається незрима присутність «пуповини» — духовного каналу, по якому плине любов: між матір’ю і дитям, землею й людьми, яким небайдужа доля Батьківщини. Десятки віршів цієї книги стали вже піснями, лунають по радіо, на майданах, відомі тисячам українців.
І ось на початку 2022 року, за місяць до повномасштабного рашистського вторгнення, у Львові вийшла потужна збірка поезії Крісман «Протуберанці душ», яка увібрала в себе 421 вірш. Один екземпляр книги Наталія люб’язно подарувала журналістам АрміяInform.
Збірка відкривається віршем «Бути вільним!», в якому чітко проглядається сутність не лише життєвого кредо та світогляду поетеси, а і її намагання донести до наших сердець одвічні істини, спонукати до дій, аби бути вільним, а не рабом.
Дихати — коли бракує кисню,
Вірити — як світ вже зрікся Бога,
Відшукувати в мороці дорогу,
Чути голос Янголів у висі.
Йти назустріч вітрові і війнам,
Залишатись нервом цього світу,
Для незрячих душ ставати світлом…
Як важливо — просто
Бути вільним!
Третина поезій книги присвячена Героям Революції Гідності (розділ «Вогнехреща Майданів») та полеглим і живим Героям російсько-української війни («неВійна»). Вірші з цих розділів вивчають діти у школах, вони підтримують незламний переможний дух наших воїнів-захисників у боротьбі з ворогом та розраджують родини полеглих Героїв.
Цього року Наталія Крісман провела десятки презентацій своєї книги не лише у Львові, а й у багатьох містах та селах країни. На її творчі вечори охоче приходять люди, які тимчасово покинули окуповані території України. Незважаючи на рашистську агресію, вірші львів’янки мандрують і країнами Європи. «Протуберанці душ» читають у Німеччині, Франці, Італії, Португалії, Польщі та інших країнах.
Пропонуємо й вам, шановні читачі, кілька творів Наталії Крісман зі збірки 2022 року.
ДУХ ОДВІЧНОЇ СТИХІЇ
О Сестро, Брате,
Слів нема,
Аби повісти, що тривожить…
Неоголошена війна
Уже проникла в душу кожну
І множить
Відчай матерів,
Що над могилами сивіють,
Смертями здиблені вітри
Шматують коси їм та мрії.
Та зріє
В кожнім з нас протест,
І Дух одвічної стихії
Знов нам нагадує про Честь,
А ще про те, ким справді ми є.
А ми є —
Нація, Народ,
Вогнями хрещений Майдану,
Ми не дамо орді заброд
Забрати землю, Богом дану!
І рани
Зцілимо в борні —
В ім’я життя, заради сущих,
Бо у тендітному зерні
Є сила та, що й скелю зрушить.
О Сестро, Брате,
Ми — струна,
Яка єднає землю й небо…
Зішли, мій Боже, Миру нам,
Бо це єдине, що нам треба!
* * *
МСТИ!!!
За тяжкі війни хрести,
Які мусимо нести —
Мсти!
За роздерте тло знамен,
Чорні трупи без імен —
Мсти!
За згорілий цвіт весни,
Діток, вбитих без вини —
Мсти!
За зґвалтованих дівчат,
В мам і Бога на очах —
Мсти!
За сирен зловіщий свист,
Чорні згарища від міст —
Мсти!
За мільйони наших доль,
Що зламати Бог дозволив —
Мсти!
Що життя людське є варт?
Живцем спалений Айдар
І хрести, хрести, хрести…
За усе, що Бог простив —
Мій Народе, ВІДІМСТИ!!!
* * *
НЕ ЗВИКАЙ ДО МЕНЕ
Не звикай до мене! Я не буду вічно,
Лиш тебе напо́ю, мов жива вода.
Та сьогодні смерті я дивлюсь у вічі,
Аби на Вкраїну не прийшла біда.
Не звикай до мене! Я — твоя лиш мрія,
Кулею у серці пролечу наскрізь,
У холодні ночі я тебе зігрію,
Буду твоїм сонцем сяяти вгорі.
Не звикай до мене! Я — всього лиш вітер,
Що багаття вражі у степу гасив,
Та, як засумуєш — слізки твої витру,
Сизокрилим птахом прилечу у сни.
Не звикай до мене! Я — всього лиш птаха,
Що за небокраєм спалахом зника,
Та, як раптом, доню, стрінешся зі страхом —
Я безмовно мовлю: «Ось моя рука!».
Не звикай до мене! Хоч я й буду вічно —
Променем із неба, в музиці дощів,
Запали, рідненька, на могилці свічку
І залиш для Татка місце у душі…
* * *
Наступний вірш написаний Наталією Крісман у вересні цього року під враженнями звірств рашистів в Ізюмі.
ЗАПАЛИ ЇМ СВІЧКУ…
Подивися, Світе,
Доки світить сонце:
Вчора — наші діти.
Нині — чорні кості.
На зап’ястях — стрічки
Жовті із блакиттю…
Запали їм свічку —
Москалями вбиті!
Подивися, Світе,
Подивись уважно:
Нині — наші діти.
Завтра — твої ляжуть
У сиру землицю
Із хрестом без ймення.
Ти не знаєш вбивцю?
Запитай у мене —
У руки в могилі
Що до неба пнеться…
Ми — не всі загинем!
Помста — справа Честі!
Небо посивіле
Кров’ю нині плаче.
Діточок в могилах
Бог їм не пробачить:
Вбивцю-московита
Земленька поглине!
Доки сонце світить —
Житиме Вкраїна!!!
