Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
З киянином Максимком познайомилися випадково: проходячи однією зі столичних вулиць, я побачив хлопчину з картонним ящиком у руках, на якому було написано «Для ЗСУ». Підійшов.
— Хочу допомогти нашим хлопцям бити клятих ворогів, — випередив мої запитання юний волонтер. — Тому і працюю отут.
З подальшого спілкування з хлопчиною і його матір’ю Наталею, яка незабаром підійшла до нас, з’ясувалося таке. Двоє її знайомих сьогодні воюють на Донеччині. Жінка, як свідома українка, вирішила зробити і свій посильний внесок у перемогу.
На запитання, чи довго він нестиме тут «вахту», восьмирічний хлопчина відповідає, як дорослий: «Скільки потрібно буде — стільки й нестиму!»
— Усе потрібне в них є, — говорить пані Наталя. — І все ж я дізналася, від чого б вони не відмовилися. Максимко вирішив допомогти мені назбирати грошей, оскільки нашу сім’ю заможною важко назвати. Тож віднедавна на роботу ходимо разом: він — на свою, а я — на свою.
«Урожай» уже першого дня перевершив усі сподівання хлопчини: Максим назбирав близько тисячі гривень. У наступні дні рідко хто з перехожих проходив, не вкинувши до Максимкової скарбнички 20–30 гривень. Тож пані Наталя відправила хлопцям уже кілька посилок, поклавши до кожної з них ще й малюнки сина. На запитання, чи довго він нестиме тут «вахту», восьмирічний хлопчина відповідає, як дорослий: «Скільки потрібно буде — стільки й нестиму!».
Хлопець із Чернігова, співаючи українські пісні, зібрав для ЗСУ 64 тисячі гривень
Назбирав кошти для наших вояків і хлопчина з Чернігова — ровесник Максимка. Він, виконуючи на вулицях міста українські пісні, зібрав небагато й немало — 64 тисячі гривень!
Волонтерять і діти українців, які, рятуючись від російських ракет і бомб, опинилися за кордоном. 16-річна Ірина М. (її мати не забажала оприлюднювати прізвище доньки широкому загалу. — Авт.) — одна з таких українок. Опинившись у березні в Польщі, вона почала збирати кошти на потреби українського війська. Її помічниками стали 8 хлопчаків і дівчаток, які теж потрапили до Польщі через війну.
— За три місяці ми назбирали близько 50 тисяч гривень, — розповідає Іра. — Основними спонсорами були українські заробітчани. За ці гроші наші батьки придбали медикаменти й через благодійний фонд передали все це нашим захисникам.
Волонтерять і діти українців, які, рятуючись від російських ракет і бомб, опинилися за кордоном. 50 тисяч гривень для військових — волонтерська допомога маленьких українців з Польщі.
Прикладів, коли українські дітлахи стають волонтерами, не перелічити. На росТБ з них насміхаються. Ну що ж, нехай. Але краще «жебрати», аніж співати пісні-оди кремлівському фюреру, як це заведено сьогодні в московії. Натомість ми впевнені, що з них згодом виростуть великі українці, тоді як на росії з «маленьких путіністів-патріотів» свідомо готують нелюдів та покидьків…
