Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Зазвичай, проїжджаючи понтонними переправами, мало хто з військових або цивільних замислюється, яка праця стоїть за тим, щоб оці надійні, широкі та зручні понтони давали можливість перетину річок. А проте від швидкості й злагодженості роботи понтонерів залежить дуже багато.
Кореспондент АрміяInform побував на навчаннях понтонерів та на власні очі побачив особливості їхньої роботи.
Як розповів командир роти старший лейтенант Ярослав Рясько, «наша рота займається наведенням напливних мостів й можемо здійснювати поромну переправу».
— Це залежить від ширини річки — якщо не застосовується напливний міст, то ми збираємо з окремих понтонів пороми. Вони буксируються катерами, що є на озброєнні нашої роти. Щоб заощадити ресурс техніки, паливо, якщо річка неширока, натягують канат, і переправа йде по канату. Для цього забиваються дві опори на берегах, натягується канат. Але спочатку проводиться розвідка ґрунту берега, визначається спосіб кріплення. Якщо ґрунт слабкий, забиваються палії, — розповідає командир роти. — Ми завжди йдемо шляхом найбільшої економії, максимальної швидкості та економічної вигоди. Також можна робити десантну переправу. Відмінність понтонної переправи від десантної в тому, що у цьому випадку йде не просто переправа з берега на берег найкоротшим шляхом, а певний час понтон рухається по річці. Зайшли в точці А, пройшли річкою «енну» кількість кілометрів, висадилися у точці В на іншому березі. Добре відомий ще з часів Другої світової війни термін «форсування» означає, що переправа здійснюється в умовах бою, під вогнем противника і нашим вогнем у відповідь… До речі, рота може навести мостову переправу довжиною до 190 метрів, — додав офіцер.
На запитання про кількість спеціальностей у понтонерів, командири взводів лейтенанти Євгеній Політавкін та Денис Власенко лише усміхнулись: «Їх багато».
І дійсно. Понтонер працює безпосередньо на воді й до скидання готує на суші ланку. Водії КрАЗу, ЗІЛу чи тягача, окрім власне ланок понтонного мосту, тягають платформи, на яких перевозиться гусенична техніка, ПТС (плавучий транспортер середній. — Автор). Командир відділення керує процесом, усуває та вказує недоліки. Мотористи працюють із двигуном, проводять технічне сезонне обслуговування ТО1 та ТО2. Також є водій-моторист катера, він управляє катером, екіпаж — 2 особи. Катери займаються утриманням переправи проти течії, доправляють пороми, малі групи десанту — адже якщо треба перевезти озброєну групу, то це простіше зробити катером, ніж наводити міст. Катери у понтонерів теж незвичні — вони оснащені колесами. Тобто, по суші вони перевозяться як звичайні причепи для ЗІЛу, на воді колеса ховаються, як шасі літака, так і виконують завдання з водної розвідки, виявлення мін, перевірки дна. Крім того, є ще мехводи гусеничної техніки — того ж ПТС. Ще є начальник берегової обслуги, бойовий медик, санітар чи водій бойової машини й командири взводів.
— Ще на кшталт громадянського завгоспа у нас є сержант з матзабезпечення. Це людина, що займається майном, — зауважив Євгеній Політавкін. — Роботи у нас справді багато, це ми лише про спеціальності вам розповіли. А ми не лише переправи робимо — у наші обов’язки входять водна розвідка, комендантська служба, патрулі, охорона переправ, застави, протидія мінно-диверсійним групам, інженерна розвідка. На жаль, в нас немає бойових машин для захисту переправ, а вони нам дуже потрібні. Зараз за фактом структурний підрозділ влаштований так, що нас хтось має прикривати.
Про особливості підготовки особового складу розповів Денис Власенко:
— Ми розуміємо, що в процесі бойових дій кожен має бути в змозі замінити іншого. Оскільки робота на воді, то вміння плавати зайвим точно не буде. Але, наприклад, водієві КрАЗу плавати не потрібно. На переправі всі обов’язково перебувають у рятувальних жилетах — і коли через необережність хтось злітає з піддона, не потоне. Бронежилети на понтоні носити не можна, тому люди працюють у шоломах, налокітниках, наколінниках та рятувальних жилетах.
— Скільки часу потрібно на підготовку бійця понтонної роти з «нуля»?
— 4 місяці. Щоб людина могла працювати, вона повинна багато чого вивчити. Її мають у навчальному центрі підготувати теоретично. На це все йде час. Потім треба військовослужбовця навчити працювати з інструментом. Йому треба вивчити техніку безпеки, способи та методи роботи. Після теорії — практика, без неї ефективність мала. Слабких ланок бути не повинно. Вимог для новачків особливих немає. Є критерій за вагою, щоб не був легшим за 50 кг, верхньої планки поки що не існує, якщо він фізично здоровий, бігає.
Махати понтонним важелем, тягати апарелі, балки — для цього має бути сила. Апарель важить 180 кілограмів, є спеціальна апарель-балка для її підйому на кшталт лебідки, одна людина спокійно може її тягнути по переправі, але передбачено, що нею займаються двоє. А взагалі, до людей жорстких вимог немає. Хто не може бути снайпером, льотчиком, водолазом, може бути у нас.
Фото автора та з архіву військової частини
