Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Зі звільненням ЗС України більшої частини Харківської області українцям відкрилася жахлива картина воєнних злочинів російських загарбників та їхніх місцевих посіпак. Як повідомили у Генштабі ЗСУ, на звільнених територіях українські правоохоронці щодня фіксують до 200 воєнних злочинів. Зі слів радника Міністра внутрішніх справ Вадима Денисенка: «В основному фіксуються знущання з людей, катування, вбивства. Втім, поліція тільки починає заходити в населені пункти, тож це лише перші результати», — додає радник міністра.
Не так страшні московські воші, як українські гниди
Ця фраза Симона Петлюри дуже відома й часто згадується саме під час російсько-української війни. Прикро, що до певної частини злочинів, які вчиняє загарбник, тим чи іншим чином причетні й місцеві колаборанти та зрадники. Наприклад, підозру від СБУ отримав колишній голова Вовчанської територіальної громади на Харківщині, який в умовах воєнного часу перейшов на бік ворога. Також раніше заочно оголошено підозру в посяганні на територіальну цілісність, недоторканість України та державній зраді колишньому меру Куп’янська Геннадію Мацегорі, представнику забороненої нині партії ОПЗЖ, який на початку широкомасштабного вторгнення не просто здав місто окупантам, а всіляко сприяв їм під час окупації: забезпечував транспортом, житлом, пальним та їжею.
Не меншу огиду й презирство викликають дії місцевих колаборантів, які, маючи громадянство України, з радістю зустрічали окупантів, раділи тому, що їхні міста захоплюють і руйнують російські загарбники. Гнів і обурення викликають кадри з тоді ще окупованого Куп’янська, де зовсім юна мешканка міста з радістю розповідає на камеру про свою любов до росії, а в цей час два місцеві молодики із захопленням трощать кийками ліпнину з тризубом на фасаді будівлі. Потім двоє дівчат знімають державний прапор і кидають його на землю. Коментуючи цей ролик, російські пропагандисти особливо підкреслювали, що таким чином «молодь усього регіону виступає проти України та хоче позбутися державної символіки». До речі, молодиком, що так натхненно трощив Герб України, виявився 18-річний Ілля Гаманін, колишній студент третього курсу медичного коледжу й син начальника фінансової служби військової частини Сергія Гаманіна. Цей покидьок почав допомагати окупантам, тільки но ті зайшли у Куп’янськ. Одягнутий в футболку з рашистською символікою, гордо розказував на камеру, як вони щойно знищили «символ злочинної фашистської влади». Одна з дівчат, його подруга, студентка першого курсу медколеджу Дар’я Антонова.
Мріяли про «русскій мір в Україні», а отримали статус бомжів на росії
Навіть за три дні до звільнення Вовчанська від загарбників кремлівські пропагандисти встигли зняти сюжет, де показують, як місцеві мешканці урочисто отримують російські паспорти. Зокрема, якийсь Микола на камеру, гордо демонструючи паспорт із двоголовою куркою, з радістю повідомляє, що здійснилась його мрія і він нарешті знайшов своє щастя. Але вже за тиждень його стурбоване й сумне обличчя побачили на залізничному вокзалі в Бєлгороді, де він бомжує після раптової втечі на «землю обітовану».
До речі, на тому ж вокзалі в компанії з Миколою, на сусідніх лавах облаштувалися й вчительки-зрадниці з Куп’янська, які теж засвітилися у пропагандистському відео рашаТВ, коли щасливі й окрилені поверталися додому після закінчення курсів підвищення зрадницької кваліфікації в Санкт-Петербурзі. Там їх навчали викладати українським дітям за російською програмою. З захопленням вони розповідали про свою вдячність окупантам за теплий прийом, науку й гостинність. Але тітки прорахувалися. Збройні Сили України швидко звільнили їх від усіх зрадницьких фантазій та галюцинацій. Буквально за десять днів після повернення посіпак з московії вони повернули Куп’янськ в Україну, а зрадниці втекли до Бєлгорода, де на них ніхто не чекав. Тепер вони марно намагаються привернути до себе увагу місцевої влади. Але виявилося, що в ролі біженок від «Київської хунти» на росії вони вже нікому не потрібні й не цікаві. Що стосується інших прихильників «русского міра» звільненої Харківщини, то всіх, хто не втік в омріяну країну Мордор, буде знайдено й покарано.
На жаль, багато повідомлень приходить з поки ще окупованих територій про випадки, коли місцеві колаборанти здають окупантам адреси, прізвища громадських активістів, учасників АТО/ООС, родичів військовослужбовців ЗСУ. Це стає приводом для їх затримання, арешту з подальшими допитами, катуваннями та знущаннями. Але приклад звільненої Харківщини й подальша доля тих, хто зрадив Україну, дають цим потворам чіткий сигнал: після звільнення на вас чекає відповідальність — жорстка й невідворотна.
