Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 23 травня 2025 року Президент України присвоїв 38 окремій бригаді морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних…
Ще вчора на одній з ділянок фронту на півдні України старший сержант Ольга Сімонова вела свій підрозділ у бій. Разом із підлеглими вона йшла вперед, звільняючи Україну від російських окупантів. Їхнє БМП потрапило під щільний вогонь противника. На жаль, уламкове поранення виявилось смертельним.
…Ольга народилась у 1988 році й жила в росії у Челябінську, була майстром спорту, мала фах інженера.
«Серйозно займалась різними видами спорту. Серед них були контактне карате, джиу-джитсу, рукопашний бій, спортивний туризм, скелелазіння, велосипед, лижі, сноуборд, біг, баскетбол. Майже весь час проводила у роз’їздах, від змагань до змагань, − розповідала сама про себе Ольга. − Телевізор практично не дивилась, політикою не цікавилась, до 2014 року я ніколи не була в Україні, в мене немає тут родичів, тільки друзі».
Для дівчини все змінилось під час Євромайдану.
«Я бачила те, що розповідають по російських каналах, і розуміла, що це брехня. Знайти інформацію в мережі може будь хто, але мало хто може проаналізувати її, розібратись, чи достовірна вона. До того ж друзі з України мені розповіли правду, що народ України повстав проти відвертого бандита, і я подумала — молодці, так і треба. Водночас антиукраїнська пропаганда була шаленою, через „Кримнаш“ узагалі розпочався великодержавний психоз. Коли я дізналася про захоплення міст на Донбасі, мені стало соромно за мою країну. Тому я зібрала речі й купила квиток до Києва в один бік», − згадувала Ольга.
На початку 2015 року в Україні росіянка спочатку потрапила до парамедиків у добровольчий підрозділ. Потім намагалася знайти себе в мирному житті, працювала в Києві, але весь час відчувала, що то не для неї. Тому коли 10 червня 2016 року було ухвалене положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, затверджене Указом Президента України, Ольга підписала трирічний контракт із ЗСУ. Так почалась її війна з рашистами в лавах окремої механізованої бригади імені короля Данила.
У 2017 році Ольга стала громадянкою України, вивчила державну мову, відмовилась від російського громадянства — причому всі російські документи і паспорт вона відіслала рекомендованим листом.
Після закінчення підготовки в навчальному центрі імені князя Ярослава Мудрого — на той момент НЦ «Десна» − Ольга отримала звання сержанта і спеціальність командира БМП.
Я пам’ятаю, як вона на одній із наших зустрічей розповідала мені про свою війну — «війна це робота. Так, важка, але сил у мене вистачає, тож працюю. Треба чистити гармату — чистимо гармату. Треба копати шанці — копаємо шанці. Я не розумію, коли дівчина вимагає якихось особливих умов для себе. Інколи чоловіків дивувало, що дівчина, скажімо, стоїть на блокпосту. Якось один такий запропонував мені піти борщ варити, ну я йому і відповіла — от станеш на моє місце на блокпосту, тоді і про борщ поговоримо».
Нещодавно, уже в період боїв після широкомасштабного вторгнення росії в Україну, її було поранено. Розповідала вона про це під час нашої короткої телефонної розмови:
«Поранення було легким. Нас накрили ствольною артою, стіна будинку впала на нас із товаришами, але всі були в шоломах, словом — нічого серйозного, нам реально пощастило. Після госпіталю повернулась до своїх — у Королівську бригаду, на посаду тимчасового виконувача обов’язків командира роти… Працюємо — а що буде далі, не знаю. Війна є війна».
Російський снаряд не залишив для неї ніякого «далі».
Для підлеглих вона була тимчасовим виконувачем обов’язків командира механізованої роти. Для побратимів — надійним бойовим другом. Для друзів — «Еліс», «Сімба» або просто Оля.
Вічна і світла пам’ять Герою!
