Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
… Чекаю на повернення батальйонних розвідників з «нулів» у підвалі роздовбаної ракетами рашистів будови. Нарешті сюди спускаються просякнуті ароматами землі та зброї заклопотані чоловіки. Вони передають своєму командиру пташку-дрон, упівголоса обмінюючись інформацією.
Не турбую хлопців, поки вони втомлено п’ють каву й чай. Але тут хтось збоку нагадує одному з них — кремезному та височезному — про «болячки» його побратима. На подив, здоровань раптом дістає із піхов на бронях свій нагострений, мов бритва, тактичний ніж, і починає робити його вістрям точковий масаж плеча хлопця.
«То наш «Знахар», — мовить мені хтось гордівливо. — До нього за поміччю інколи приходить на добу кількадесят наших…»
Жарти без жартів
Від «Знахаря» віє людським теплом. Спілкуємося, перебравшись незабаром у відносно тихе місце за межами укриттів.
— Що то було з ножем? — перепитую. — Як колишній спортсмен дещо на точкових масажах розуміюся. Але на все, що бачив раніше, Ваша манера роботи не схожа…
— Ще б пак. То стародавня техніка від запорізьких козаків-характерників. Навчався її в дідів-бабусь по всій Україні, що знахарювали й подекуди ще лікують руками із молитвою, травами по глухих селах.
— Невже вони щось зберегли від характерників?
— Небагато. Утім, із лікувальних практик у спадок отримали достатньо.
— Довго в них вчилися?
— Вісім років. П’ятнадцять вже практикую.
— Ще щось із тих технік, практик характерників перейняли?
— Буревії силою думок не викликаю, вовком не обертаюся. Але ставати для рашистів непомітним, пригоршнями сипати їм сіль на хвіст, своїх захищати й рятувати — талант та вміння маю. Чого б інакше я подався би в розвідники? — сміється він.
Словом і ділом
Про бойову діяльність побратимів та колег «Знахаря» АрміяInform нещодавно розповідала. Отже, говоримо з ним переважно про застосування його хисту на фронті. До того ж не один я погодився на собі випробувати здібності розвідника. Скажу відверто, результати допомоги ошелешили!
На думку «Знахаря», традиційна медична терапія в Україні загрузла у своєму ханжестві Через те що, мов сліпа, опікується не стільки причинами захворювань, скільки боротьбою з їхніми наслідками. Ну, хто із таким не стикався: «Голова болить? Прийми, пацієнте, таку от пігулку. Спина німіє? Ну то на тобі мазь…» Бодай тільки один із десяти лікарів загальної практики всерйоз зацікавиться причинами твого захворювання — і не «за так», зрозуміло. Це свого часу й спонукало його «піти в люди по науку».
Завершивши кар’єру тренера із силових єдиноборств у різних силових структурах й ЗСУ, «Знахар» вийшов на пенсію. Тренуючи спецпризначенців, він став позаштатним масажистом вояків. А вже на пенсії здобув освіту й державного зразка профільний сертифікат з лікувального й спортивного масажу — щоби чинуші від спорту не діставали. Відкрив власний приватний кабінет, обійшовши перед тим для навчання відомих і невідомих загалу народних цілителів.
Перше, чого навчився у старих, — діагностувати захворювання за зовнішніми ознаками. Опанував мову людських жестів, постави та ходи, фізіогноміку та хірогномію, паралельно вивчаючи мистецтво акупунктури, мануальну терапію і, на медичному рівні, анатомію. Нині може, ще не почувши, з якими скаргами на своє здоров’я дібрався до нього з окопів побратим, діагностувати його за секунди (випробувано на собі. — Авт.)
— Приміром, приходить до мене в укриття чоловік, морщиться від болю, коли згинається у дверях, — розповідає майстер. — Каже, що поперек болить після крутанини під обстрілами. Але бачу, що насправді він пережив сильний психологічний стрес, фізичної травми немає ніякої. Причина його симптоматичних болів у ділянці хребта криється в токсичних ферментах, які під час стресової ситуації організм «вкинув» у його нирки й очні залози. Пам’ятаєте вираз «у страху очі великі»? Роблю хлопцю масаж нирок від хребта й проминаю очі — болі щезають. Біль у нього ще довго не з’являється, навіть під час подальших обстрілів.
Хто я на війні? Старі люди говорили, що на одну тисячу воїнів запорожці завжди мали хоча б одного характерника-цілителя. Я щось таке. Окрім розвідки, займаюся і лікуванням, не відмовляю нікому. Виходить добре, бо більшість набутих травм у наших вояків пов’язана з фізичними та психічними навантаженнями в окопах — а це якраз моя царина. Хребет на місце ставлю, виправляю защемлені нерви та м’язи, прибираю неврози тощо. Справляюся із наслідками контузій при хронічних головних болях, стресовими фізіологічними розладами — усього не перерахуєш. Але — коли в мене на те є час. Бо головне для мене — бити окупантів…
