Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Щоб вижити, з моменту надання домедичної допомоги й до прибуття в стаціонар має пройти не більше як година. Медики кажуть, це золоте правило. Буває, що може бути й довше, але за умов фахової допомоги на першому домедичному й евакуаційному етапі. Про особливості порятунку життя та роботи розповіли медики, які щоденно транспортують поранених на автомобілі евакуації.
— Першу кваліфіковану допомогу бійці мусять надати на місці. І вже потім поранених привозять до нас. Ми робимо те, що не можна зробити на полі бою. У нас достатньо необхідних засобів: бинти, бандажі, маски для дихання, гемостатики, інфузії. Маємо кисень, дефібрилятор. Ми стабілізуємо стан пораненого й тоді відвозимо до лікарень та шпиталів, — розповів бойовий медик «Стен».
Медики зауважують, що порятунок життя відбувається на кожному етапі. Має бути професійна домедична, евакуаційна й стаціонарна допомога.
— Бійці надають домедичну тактичну допомогу, наприклад, зупиняють кровотечу, наклавши турнікет, бандаж. Тоді пораненого привозять на точку перехоплення, де стоїть бойовий медик із водієм. Уже тут перевіряється, чи зупинена кровотеча, чи правильно накладений турнікет. У разі потреби поповнюється об’єм крові, знеболюємо чи робимо інші необхідні маніпуляції. А тоді вже веземо на стабілізаційний пункт бригади, який розташований за 50 хвилин від точки перехоплення, або госпіталь, — зазначив начальник медичної частини Ростислав.
Найпоширеніші, кажуть медики, мінно-вибухові та множині осколкові поранення. Таких 90% від загальної кількості. Найважчими називають випадки, коли доводиться рятувати поранених, які вже втратили кінцівки.
— Нема ніг, рук, людина не дихає, пульс слабкий. І тут, як пощастить. Ось нещодавно привезли двох тяжких бійців. В одного не було нижніх кінцівок, була велика втрата крові, й ми думали, що це все, що не довеземо. Але стабілізували й доправили з хорошим тиском та пульсом.
Стабілізувати та довезти пораненого до шпиталю не так уже й просто. Є свої особливості роботи в машині.
— Внутрішньовенний доступ треба зробити до виїзду в дорогу, бо в автомобілі, який рухається полем, це складно зробити. А ось поставити турнікет, чи приєднати до катетера, ввести інфузійний розчин ми вже навчилися в дорозі, — ділиться особливостями порятунку «Стен».
Важливу роль у цьому процесі відіграє водій евакуаційного авто. Він теж проходить домедичну підготовку, знає всі етапи першого огляду й залучений до порятунку життя українських захисників.
— Автомобіль у нас комфортний, але за прохідністю, звісно, не позашляховик, щоб тягнути його в кожне багно. Але як треба, так ми і їдемо. Якщо на шляху виникають важкопрохідні місця, тоді все залежить, як кажуть колеги, від прокладки між кермом і сидінням, від водія. Треба адекватно оцінювати, чи можна проїхати перешкоду, чи ні. Бо якщо застрягну, то поранений не отримає допомогу. У такі моменти ухвалювати рішення треба миттєво. Я маю бачити все на 360 градусів: що відбувається, яка дорога, й чути напарника, бо будь-якої миті він може попросити, аби я зупинився, щоби ввести ліки у вену. Крім того, якщо багато поранених, медики не справляються, то легким пораненим допомагаємо ми, — каже водій евакуаційного авто «Коваль».
Хоч машина призначена на одного пораненого, та вивозять до шпиталю більше осіб.
— Здебільшого забирається один важкий і один-два легкопоранені, ті, хто може сидіти. Якщо більша кількість важкопоранених, у нас є зв’язок із батальйонами, ми повідомляємо й виїжджають додаткові машини, — розповів начальник медичної частини Ростислав.
Бойові медики працюють під загрозою ураження. За «швидкими» полюють БПЛА. Тому, бувало, що потрапляли під обстріл. Кацапи, кажуть герої публікації, намагаються знищити якомога більшу кількість «швидких», щоб медики не могли рятувати українських захисників.
