Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
У складі цього добровольчого формування перебуває чимало досить успішних людей, мешканців столичного передмістя: науковців та лікарів, журналістів і музикантів, підприємців і фінансистів. Люди з багатим життєвим досвідом зуміли по-своєму зрозуміти цю війну з рф, обміркувати та переосмислити набутий в обороні Києва досвід з точки зору своїх цивільних досвідів.
Оригінальною теорією «київського желе» з кореспондентом АрміяInform поділився успішний підприємець в мирному житті, а нині – заступник командира загону ДФТГ з бойової підготовки з позивним «Казна».
– У березні нам доводилося частенько працювати спільно з нашими військовими у нічний час. Для спостереження за противником вони використовували дрони і, відповідно, була можливість спостерігати за рухом противника на комп’ютерному моніторі в режимі онлайн. Зверху було добре видно і наші бойові порядки, і їхні. Мабуть, уже всі українці бачили оті світлові цятки, якими виглядають живі люди на екранах моніторів. Так-от, якось ми спостерігали за підрозділом російських солдатів, котрі наближалися до наших позицій вночі – десятки три озброєних «світляків» підійшли до них на відстань до одного кілометра і зупинились, чогось очікуючи. Вочевидь у них теж був дрон і з нього вони побачили ту ж таки картинку, що й ми: свою групу у декілька десятків багнетів, і нас – декілька сотень добровольців і «збройників». За якийсь час росіяни рушили в обхід, до нашого правого флангу, а потім знову зупинились. Здається вони побачили, що праворуч від нас стоїть такий самий добровольчий загін, як і наш, теж підсилений підрозділом ЗСУ. За якийсь час, поки ця група окупантів тикалась в різні боки, ми навели на неї ССО-шників, і вони роздовбали її вщент.
Пізніше, розмірковуючи над побаченим того вечора, ми дійшли до такого висновку: від першого дня оборони Києва багато хто із мешканців столиці та ближніх сіл і містечок вступив до лав тероборони, фактично – десятки тисяч цивільних. У лютому-березні це здебільшого були не дуже організовані збройні утворення, озброєні й споряджені досить різноманітно. Та, попри це, вони виявилися потужною стримувальною силою, небезпечною для ворога не так автоматами-кулеметами, як своєю масовістю, а також досконалими знаннями місцевості, вмотивованістю до боротьби, безмежною жагою зупинити та знищити ворога.
Власне – саме прості українці ініціативно, кожен на своїй території, організували своєрідне «желе» – великі території, насичені масами озброєного люду. Коли орки підступали до Києва, вони потрапляли в це «желе» і «залипали» в ньому. Відтак, на мою думку, ворог не зміг прорватися до Києва ще й тому, що несподівано побачив величезну кількість озброєних людей, які очікують на нього на периметрі міста. Саме тут, під Києвом, спантеличені росіяни зрозуміли – вони не зможуть просто так проминути повз українців. Вони залипнуть!
Теорію «желе», почуту від «Казни», добровольці з тероборони Київщини вже не раз обговорювали у неформальній обстановці. Його колега, доброволець з позивним «Грін», розповів про схожий випадок.
– За кілька кілометрів від нашого села росіяни висадили десант і розраховували пройти звідтам до одного з аеродромів Київщини, але – не вийшло, – говорить він. – Якби вони мали танки, може щось би й вийшло у них, і то – не факт, адже з нами був підрозділ протитанкістів. Ми були готові битися, стримувати, завдавати втрат. Але якби росіяни нас перемогли, то далеко б не зайшли – за нами стояли інші добровольчі загони, і з ними росіянам теж довелося би битися, а за ними були мешканці ще одної громади, а далі – Київ і кияни. Вони б не прорвались через це «желе», загрузли б у ньому і захлинулась.
– Український народ і ЗСУ зупинили ворога, врятували Київ, а Київ врятував всю Україну, – ділиться думками «Казна» і, жартуючи, додає: – Я в армії служив мільйон років тому, коли ще динозаври бігали. Зараз нові стандарти війни, тому нам, добровольцям, треба багато вчитися, тренуватися, щоб вдало воювати. І люди хочуть вчитися, але потрібна підтримка держави. Зараз треба зробити усе максимально можливе, щоб усі охочі воювати з ворогом мали можливість тренуватися, щоб готовим до бою був кожен громадянин України. Щоб рашисти бачили по всій країні суцільне «київське желе», щоб вони його боялися, або захлинулися у ньому.
