Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Території України, на яких побував загарбницький чобіт рашаокупанта, наче вкриті кровоточивими ранами. Понівечені будівлі, зруйновані дороги та мости — все це жахливі наслідки перебування «русского міру». Проте, попри біль втрат, життя продовжується… Відновлення транспортної інфраструктури — завдання першочергове. Тому невипадково, що найважливіше і найскладніше — будувати мости, було довірено військовим, а саме військовослужбовцям Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України.
Нещодавно мені вдалося поспілкуватися з командиром колійного батальйону Конотопського 36-го шляхо-відновлювального полку ДССТ підполковником Анатолієм Пахолюком. За останні неповні п’ять місяців кількість мостів, побудованих та відновлених у різних областях України його підлеглими, вже наближається до двадцяти.
З першого погляду на цього врівноваженого та надійного чоловіка з’являється чітке розуміння, що він впорається: відбудує, відновить або створить заново. Під час відкриття чергового мосту на Сумщині, де ми зустрілися з Анатолієм Володимировичем, в жодної людини не закралось сумнівів, чи ступати на переправу, чи надійний цей міст?
Увесь 2015 рік сили зведеного підрозділу вели будівництво ВОПів біля Гранітного та Старої Гнатівки
Народився Анатолій Пахолюк на Вінниччині в родині залізничників. Батько — бригадир колійної дистанції колії, а мати працювала в депо. Після закінчення школи хлопець вирішив продовжити сімейну справу та вступити до професійного училища на колійника. Проте Анатолій змолоду завжди прагнув більшого. Тому після закінчення трирічного навчання вирішив здобувати вищу освіту та пов’язати життя з військом. Вибір пав на Військовий інститут Національного університету «Львівська політехніка» (так тоді називалася Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного). Було обрано фах командир автомобільного підрозділу. По закінченню військового вишу доля закинула лейтенанта Пахолюка на Сумщину в місто Конотоп. Саме тут Анатолій Володимирович пройшов шлях від командира взводу до комбата.
Мені не давало спокою питання: «чому саме Держспецтрансслужба, а не, наприклад, такі романтичні десант чи морська піхота?»
— Була можливість продовжити службу і в десанті, і в морській піхоті, але ДССТ все-таки ближче для мене, враховуючи навіть мою першу освіту у технічному училищі й роботу батьків. Я вважав, що саме тут я зможу найкраще розкрити свій потенціал та продемонструвати здібності, — відповідає на моє запитання Анатолій Володимирович.
З 2014 року підполковник Пахолюк майже постійно у вирі бойових дій: його підрозділ займався розмінуванням міста Слов’янськ та обладнанням фортифікаційних споруд для підрозділів Збройних Сил України. Весь 2015 рік сили зведеного підрозділу вели будівництво ВОПів біля Гранітного та Старої Гнатівки. А вже після виведення батальйону із зони бойових дій на полігоні у Широкому Лані підрозділ збудував плац, їдальню, медпункт та інші інженерні споруди.
Від евакуації цивільних до відновлення мостів
…24 лютого 2022 року. Комбат Анатолій Пахолюк, маючи звільнення за станом здоров’я, перебував вдома з родиною. Проте, це не завадило Анатолію Володимировичу в найкоротші терміни прибути до військової частини й відразу включитися в роботу. Терміново потрібно було організовувати автоколону для евакуації мирного населення.
— В одному з селищ на Сумщині необхідно було терміново евакуювати людей з території навколо мосту, під який була закладена вибухівка. Міст потрібно було зруйнувати, щоб не дати просунутися ворогу вглиб нашої території. Коли вже поверталися після виконання завдання, то раптово стикнулися з колоною російської техніки, яка йшла в напрямку Конотопа. Дивом вдалося роз’їхатися — звернули на другорядну дорогу. Взагалі, та доба (24 лютого. — Ред.) для мене залишилась у пам’яті уривчастими спогадами, наче все в тумані. Я до останнього не міг повірити, що дійсно розпочалась війна, але стрільба в Конотопі одразу надала ситуації чіткості, — згадує підполковник Пахолюк.
Потім підрозділу Анатолія Володимировича було визначене нове завдання — технічне прикриття залізниці.
Після того, як окупантів було відкинуто, держспецтрансівці почали відновлення мостів, спочатку в Київській, Житомирській, потім Чернігівській та Сумській областях.
На рахунку Анатолія Володимировича вже 18 відбудованих мостів з початку широкомасштабного вторгнення, з яких 12 — капітальних. Кожна з цих переправ має певні відмінності, враховуючи особливості місцевості.
— Найбільшою проблемою для нас виявилась — забивка палей на плаву. Війна змусила виходити з ситуації у найкоротші терміни, до того ж без права на помилку. На жаль, література та матеріали за цією тематикою залишилися ще з 70-х років минулого сторіччя. Тому довелося самим вивчати, знаходити нові способи та впроваджувати нові підходи, щоб максимально швидко та ефективно відновити переправу, — зазначає підполковник Пахолюк.
«Не можу без своєї команди»
На переконання комбата, жоден командир мало що вартує без свого підрозділу, тому, коли Анатолій Володимирович згадує про свій особовий склад, на обличчі цього, на перший погляд, суворого чоловіка з’являється тепла усмішка.
— Ми — єдиний організм. Як людина не може нормально існувати без якогось органу, так і я не можу без своєї команди. Ми об’єднані роками спільної праці, заради єдиної мети — якнайкраще виконати поставлене завдання, — говорить підполковник Пахолюк.
І в правдивості цих слів вже мали нагоду переконатися мешканці Київщини, Чернігівщини та Сумщини, які користуються мостами, побудованими військовослужбовцями зведеного підрозділу підполковника Пахолюка. В цьому мала нагоду переконатися і я особисто, коли спілкувалася з вдячними мешканцями на Сумщині під час відкриття чергового мостового переходу.
А ще під час спілкування з Анатолієм Володимировичем я збагнула для себе, що саме таким має бути справжній комбат. Турботливим, надійним, професійним. Впевненим у перемозі й у тому, що його люди виконають поставлене завдання, відбудують об’єкти інфраструктури і вилікують шрами на тілі скаліченої рідної землі.
Фото Олега Феценця
