Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Давно хотів написати про наших медиків.
Просто. Без прив’язки до дат та свят. Про хлопців, дівчат, чоловіків, жінок. Всіх тих, хто кожен день евакуює, зустрічає, стабілізує, рятує, направляє далі.
Вони неймовірні. Немає різниці чи ти привіз поранених чи загиблих, чи привезли тебе самого.
Вони миттєво огортають тебе турботою та увагою. Поки не переконаються, що з тобою все ок та не вколять хоч один укол ніхто тебе не відпустить))
Це нереально важливо. Ти одразу відчуваєш, що за тебе переймаються, турбуються та у разі чого не дадуть сконати.
За тебе будуть боротися.
Це лікує. Краще за будь-які ліки. Це дає надію та силу повертатись.
Бойові медики взводів та рот це взагалі окрема розмова. Вони такі самі, як і звичайні бійці, але окрім цього й все інше.
Хто вважає що медики цинічні та черстві, він просто не розумію з чим їм доводиться мати справу кожного дня. З якою кількістю болю.
Вони найчуйніші та найуважніші люди у світі.
На війні дійсно є янголи. І я їх бачив. Це наші медики.
