Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Майстер спорту міжнародного класу одразу в кількох силових дисциплінах, військовослужбовець на позивний «Макс» прийшов на війну з бізнесу. Шість років тому він із дружиною «з нуля» започаткував власну справу, і перед початком широкомасштабного вторгнення московитів вже мав два супермаркети. Але з цьогорічного лютого він — оператор розвідувально-бойових дронів. І, як на ринзі чи татамі, звично веде лік перемогам…
Шукаємо безпечне місце для спілкування, бо артилерійські обстріли з боку ворога в ці години майже невпинні. Ще чуємо, як московитам скупо відповідають наші вогневі засоби. Скупо — бо українці, на відміну від орків, боєприпаси аби куди не кладуть, переважно — завдяки плідній роботі колег чемпіона.
«Макс» за функціоналом «пілот» — саме так хлопці називають операторів розвідувальних та ударних повітряних дронів. Б’ючи окупанта на Запоріжжі, він вважає себе кориснішим, аніж би займався, приміром, волонтерством. Каже, що під час бойової роботи відчуває просто шалений мисливський азарт. І ледве привчив себе працювати так, щоб і сам, і його група, керовані «пташки», піддавалися на передовій найменшим ризикам.
Маючи на рахунку чималу кількість знищеної чи знешкодженої ворожої піхоти, він мріє про більше. А саме — власноруч спалити танк московитів. Ще донедавна його невеличкий підрозділ не мав для того технічної можливості. Звичайно, і самого пілота, і побратимів тішило, коли завдяки їхнім розвідувальним даним та вдалому коригуванню вогню через дрони наша арта влучно трощила бронетехніку окупанта. Утім, цього їм замало. Із нетерпінням вояки очікують на прибуття найближчим часом ударних дронів волонтерської розробки, які здатні нести достатньої ваги протитанкові засоби ураження.
До речі, «Макс» воює пліч-о-пліч в одному підрозділі з рідним братом Андрієм, хоча в останнього трохи інший бойовий функціонал. «Макс» і досі чомусь вважає себе «людиною невійськовою», з чого іноді кепкує Андрій, який має за плечима досвід, здобутий у гарячих 2014-му та 2015 році. Цей досвід побратими вважають неоціненним. До речі, обидва брати до великої війни тренували дітей з бразильського джіу-джитсу та греплінгу, мріючи виростити з них майбутніх українських чемпіонів.
«Макс» каже, що про пекельну сутність війни мав раніше лише приблизне уявлення. І в нього, звичайно, були певні страхи за власне життя і долю. Але після перших же скажених артилерійських обстрілів й атак окупантів боязкість вщухла. Напевне, спрацював набутий у спорті психологічний досвід. Це коли перед початком поєдинку в клітці, ринзі і татамі тебе аж тіпає від хвилювання перед невідомістю. Але щойно починається реальний поєдинок — ти вже б’єшся виважено й холодно.
Поговорили й про колишні спортивні досягнення чемпіона. Він неодноразовий чемпіон України з греплінгу (вид боротьби. — Авт.) та традиційного джіу-джитсу. Кілька разів ставав переможцем міжнародних змагань із дзюдо. Заняття класичними дзюдзюцу, дзюдо, бойовим самбо, айкідо, муай, змішаними єдиноборствами врешті-решт дали йому змогу здобувати чемпіонські пояси і в боях без правил на європейських майданчиках ММА. До початку широкомасштабного вторгнення росіян він встиг провести п’ять поєдинків, чотири із яких виграв…
Фото автора та з особистого архіву чемпіона
