Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Почасту можна почути таку тезу, що пораненим воякам, які проходять реабілітацію на Львівщині, у вихідні дні нема чим зайнятися. Мовляв, лікувальні процедури пройдено, і до понеділка роби, що хочеш. Але це не так, насправді активностей для вояків, що відновлюють здоров’я чи оговтуються від поранень – не бракує. Попри те, що хлопці почасту без рук чи ніг або лише освоюють пересування на протезах, у вільний від лікувальних заходів час вони можуть відвідати заняття з іпотерапії. Про це АрміяІnform вже розповідала у одній з попередніх публікацій.
Але місць, які сприяють не лише відновленню фізичних кондицій, а й формуванню хорошого настрою та отриманню позитивних вражень у поранених вояків, на Львівщині не бракує. Одне з них – «Ведмежий Притулок». Місце, де зооактивісти з міжнародної організації займаються адаптацією та доглядом за ведмедями, що колись утримувались в нелюдських умовах цирків, приватних зоопарків, притравочних мисливських станцій тощо. Тут можна спостерігати за цими представниками тваринного світу майже у первісних умовах. Cюди ми завітали разом із нашим колегою, капітаном Данилом Іщенком, який після важкого поранення і втрати кінцівки проходить реабілітацію та підготовку до подальшого протезування.
Слід відзначити, що в Україні організація працює вже десять років. Зооактивісти зробили багато корисних справ щодо захисту диких і домашніх тварин у нашій країні. Зокрема, один з напрямків – це порятунок ведмедів, що утримувались у неприйнятних умовах. А з початком масштабної російської агресії на території України працівники притулку займалися ще й порятунком клишоногих з тих місць, які опинилися у районах бойових дій. Зокрема, декілька місяців на Львівщині перебували ведмеді з Київщини.
– Серед тижня ми маємо день, коли радо приймаємо у себе групи захисників України і внутрішньо переміщених осіб. Влаштовуємо екскурсії, розповідаємо і показуємо, як живуть наші підопічні, – розповідає керівник служби по догляду за тваринами Наталія Галайко. – А це, повірте, дуже цікаво. Адже кожен ведмідь – це не лише унікальний характер, набір природних звичок. Ведмеді – тварини з розвиненим інтелектом та пам’яттю, мають емоції та вміють проявляти емпатію. І спостерігати за їхнім життям та поведінкою – дуже цікава та певною мірою медитативна практика.
А подивитися у цьому центрі є на що. Сама територія, на якій мешкають ведмеді – понад 20 гектарів заповідного лісу. А самих ведмедів – близько 30. І кожен – унікальний.
– Фактично, тут не ведмеді у клітках, як ми звикли до того у цирках чи зоопарках, – говорить капітан Данило Іщенко, – А тут люди знаходяться за загорожею, відділені від ведмедів парканами та захисними бар’єрами. І мені це дуже імпонує. Я такого ніде ще не бачив. Адже ми мандруємо вузькими стежками між просторих «мисливських угідь». У кожного ведмедя є своя чимала територія: ліс, пагорби, водойми та «ігрові майданчики», де вони себе почувають, як у дикій природі. Великі тварини після «ув’язнення» у клітках тут оживають і відроджують інстинкти вільного існування. Тому можна стояти чи сидіти біля вольєрів годинами і спостерігати, що ведмеді роблять. А вони ще й уміють комунікувати. Досить незвично, коли хижак вагою понад 100 кілограмів підходить до сітки, уважно тебе вивчає. Може сісти навпроти, починає робити тобі знаки головою чи лапами, або порикує в різних тональностях, майже як вукі із «Зоряних війн». Вони реально дуже розумні. Напевно, не менше, ніж собаки.
Поранений вояк зазначає, що місце для відпочинку і релаксації дійсно дуже класне. Навіть на милицях, якими користується зараз офіцер, він без проблем подолав тривалий екскурсійний маршрут. Ну а головною «фішкою» став огляд вольєра з ведмежатами-підлітками.
– Тут дійсно можна нареготатися від душі, – говорить Данило. – Адже четвірка юних хижаків ще не втратила дитячої безпосередності. Працюють, як кажуть, «на публіку». А ще у них в цій компанії справжній матріархат. Адже усім заправляє мала ведмедичка, що має прізвисько Джені. І характер у неї, як у головного сержанта в піхотному підрозділі. Однозначно буду рекомендувати хлопцям, які проходять реабілітацію зі мною в центрі, наступного разу поїхати сюди також. Адже це дозволяє і від власних переживань відволіктися, і провести час на свіжому повітрі серед прекрасного лісу. А це, після госпітальних палат, дуже потрібно.
Фото автора
