Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Буремний серпень 1991 року став для нашої країни визначальним. Як тільки з’явився реальний шанс на відродження власної незалежності — Україна ним скористалася. Серед захисників нашої держави, які відбивають нині збройну агресію рф, не бракує людей, які були самовидцями тих подій. У кожного в пам’яті серпень 1991 року закарбувався по-особливому. І воїни із задоволенням переповідають молодшим за віком побратимам, як саме вони побачили та відчули найвирішальнішу подію в житті держави.
Полковник Валерій Курко, який нині командує однією з окремих бригад Сил ТрО ЗС України, тоді щойно випустився з військового училища. І серпневі події путчу у москві бачив на власні очі.
— 24 серпня я саме повернувся до Львова. Був у відпустці. Не повірите — у москві. Бачив заворушення, події на кузнецькому мості, — каже він. — Зовнішньо тоді для мене, можливо, нічого й не помінялося. А от внутрішні переживання від серпня 1991 року й аж до 24 лютого 2022 були одні. Я десь глибоко в душі розумів, що так легко свобода й незалежність не даються. Всі три десятки років я розумів, що настане той час, коли за це доведеться битися!
Як наголошує офіцер, на тлі останніх драматичних для держави подій він для себе він сформував меседж про те, що Україна 30 років була «вагітна» незалежністю. А от у лютому 2022-го, коли російські танки перетнули кордон, а на наші мирні міста впали перші снаряди та бомби, почалися криваві та складні «пологи».
— З нашою Перемогою народиться вільна, сильна й самодостатня держава, — говорить він.
Його підлеглий, воїн бригади ТрО Львівщини Ярослав із позивним «Князь», — вчитель із понад 30-річним стажем. Серпень 1991 року став для пана Ярослава водночас і найщасливішим у житті. Адже він став на рушник щастя зі своєю обраницею.
— Я одружився в 10-х числах вересня 1991 року. Файне було весілля. Ми з коханою йшли до шлюбу в українських строях. Тоді ще так рідко хто робив. І відразу вирушили в подорож до Запоріжжя, де тоді стартував перший фестиваль «Червона Рута». І вже дорогою ми дізналися про те, що діється в москві. То я дружину відправив до батьків. А сам гайнув до Києва. Щоправда, поки добрався, то вже над Верховною Радою замайорів наш синьо-жовтий прапор, — пригадує воїн.
Слід додати, що його думки повністю збігаються з тезою, озвученою командиром бригади. А сам про те, що воля й незалежність не здобуваються без боротьби. Воїн наголошує, що багато разів мав диспути на цю тему і з колегами, і з друзями, що походили з родин українських повстанців. І притомні та патріотично налаштовані люди завжди говорили про те, що наша найбільша битва за свободу ще попереду.
— Ми зараз справді стаємо незалежними. Від своїх старих світоглядів, від пилюки минувшини. Ми вже стали світлішими й чистішими. Виховуйте своїх дітей. Ми маємо завжди бути готовими, що до нас може прийти ворог. І якщо хочеш миру — готуйся до війни. І її ніколи не буде! — каже воїн, вітаючи всіх українців із Днем Незалежності.
А от військовий медик Ростислав із позивним «Джордан» у 1991 році ще навчався у школі. І, як будь-яка юна людина, сприйняв зміни в державі з позитивом. Однак по-справжньому осягнути цінність і вагомість незалежності він зміг лише на фронті. Відставивши успішну медичну практику у приватному лікувальному закладі, Джордан взявся за тактичний наплічник зі знаком Червоного Хреста й нині рятує життя побратимів на передовій.
— Цінність незалежності можна порівняти лише із цінністю та вагомістю людського життя, — каже армійський лікар. — І в битві за незалежність, яка триває вже 300 років, ми як нація стаємо згуртованими, міцнішими, впевненішими.
Відео: Віктор Біщук
