Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
На 30-му році нашої Незалежності ми раптово опинилися у епіцентрі міжнародної політики, у її найжорстокішому вияві — широкомасштабній війні. Саме вона показала, хто для українців є справжнім другом, а хто — безпринципним і підлим ворогом. Утім, світ теж дізнався дещо нове про Україну і українців.
Про те, як за минулі пів року змінилося ставлення міжнародної спільноти до нашої держави, ким ми стали в очах демократичних країн світу, напередодні 31-ї річниці Незалежності України ми розмовляємо із знаним українським експертом із міжнародних відносин, конфліктологом-міжнародником, директором Інституту зовнішньополітичних досліджень, доктором політичних наук Григорієм Перепелицею.
— Григорію Миколайовичу, нині у міжнародному політичному середовищі побутує думка, мовляв, саме з моменту широкомасштабної війни, розв’язаної рф проти України, стартували процеси із формування нашої реальної незалежності. Це обґрунтоване твердження?
— Так, звісно. У 1991 році Україну визнали незалежною державою, і цей факт міжнародної суб’єктності було визнано міжнародною спільнотою, проте фактичної суб’єктності ми не набули. Тому що фактична суб’єктність визначається тим, який вплив має країна на міжнародне середовище. Тобто, як вона може впливати на навколишнє середовище, як вона може в цьому середовищі відстоювати свої власні інтереси, як може вона змінювати це міжнародне середовище.
Власне, державний суверенітет, як категорія, складається з зовнішнього державного суверенітету та внутрішнього.
Внутрішній державний суверенітет — це здатність влади контролювати свою територію і свої кордони, впроваджувати свою політику на цій території.
Зовнішній суверенітет — це здатність держави відстоювати свої інтереси на міжнародній арені, діяти незалежно від дій інших держав і впливу міжнародного середовища.
Так от, до цієї широкомасштабної війни ми, більшою мірою, були об’єктом, а не суб’єктом міжнародних відносин. Україна займала маргінальну нішу в ієрархії міжнародних відносин перебуваючи в статусі «малої держави». Поясню, як побудована ієрархія міжнародних відносин: на її верхівці — наддержави, здатні здійснювати глобальне домінування в світі, впливати на міжнародне середовище і вибудовувати його під свої власні інтереси. За ними ідуть великі держави — вони здійснюють такий самий вплив, як наддержави, але на регіональному рівні. Сходинкою нижче знаходяться середні держави, які мають міцний вплив у своєму найближчому оточенні. Малі (або — слабкі) держави не є впливовими на міжнародному рівні, однак достатньо сильні, щоб зберегти свою незалежність та територіальну цілісність. Нарешті — мікродержави, це країни, котрі нездатні самостійно відстояти свій суверенітет.
За минулі 30 років Україна пройшла шлях від середньої до малої держави, а може й трохи далі. Нині ж, даючи відсіч росії, відстоюючи свій суверенітет, Україна багаторазово зміцнює свою суб’єктність, помітно відновлює свій вплив і на регіональному, і на глобальному рівні.
— Тобто, перебуваючи вісім років у стані гібридної війни з рф ми не набули міжнародної суб’єктності?
— Так, хоч ми у ній однозначно — вистояли, хоч і зазнали суттєвих втрат. Однак у ХХІ сторіччі до такого типу війни мало яка країна була готова. Якщо класична війна передбачає ліквідацію зовнішнього суверенітету, то гібридна війна передбачає насамперед ліквідацію внутрішнього суверенітету.
Ось саме зараз відбувається спроба ліквідації нашого зовнішнього суверенітету шляхом широкомасштабної, тобто класичної конвенційної війни.
Гібридна війна передбачає знищення не зовнішнього, а внутрішнього суверенітету держави, зокрема, шляхом інформаційної війни, диверсійних операцій тощо. У результаті послаблюється до «нуля» згуртованість суспільства перед загрозою, суспільна свідомість перемикається на підтримку ворога, а не власного уряду, власної держави. Внаслідок ведення війни гібридними методами суспільство країни-жертви стає аморфним, підпорядкованим інтересам ворога і зустрічає його квітами. Що ми і спостерігали і на Донбасі, і в Криму. Це була, насамперед, ліквідація внутрішнього суверенітету України в окремих регіонах, хоч тоді одночасно з гібридною відбулася й зовнішня воєнна агресія.
— Ми вже пройшли гібридний етап війни з росією?
— Так, ми цей етап пройшли, але навіть за ці вісім років росії не вдалося зруйнувати наш внутрішній суверенітет, хіба що на частині території. А це зовсім не те, чого прагне путін. Ми зберегли також і зовнішній суверенітет, хоча і в статусі об’єкта зовнішніх впливів.
Отже, в очах міжнародної спільноти сьогодні ми зі слабкої або малої держави (не за розмірами, а за можливостями зовнішнього впливу, тобто — суб’єктності), ми перетворюємося на середню державу. І це є основний результат півріччя широкомасштабної війни.
— Тобто, можна сказати що зараз наш головний дипломат — Збройні Сили, які своєю міццю завойовують авторитет для держави?
— Так, армія завжди була і є основним дипломатом держави, яка веде війну. Це прописна історична істина — ніхто, ніколи, ніякими дипломатичними засобами не зміг досягти перемоги над противником, ні, ба більше, звільнити території від окупантів. Це — неможливо. Перемога у війні завжди досягається не дипломатією, а збройними силами. По війні дипломатія повинна лише закріпити її.
Коли країна вступає в стан війни, навіть якщо вона її не визнає, головним інструментом зовнішньої політики стають збройні сили. Дипломатія стає другорядною, уся її діяльність підпорядкована завданням забезпечення ефективності дій армії.
Сьогодні наші Збройні Сили діють достатньо ефективно, Україна продовжує війну, стримує агресора, завдає йому поразки. Жодна сучасна країна не витримала б такої інтенсивності ведення бойових дій, включно з країнами-членами НАТО (хіба за винятком ядерних країн), які сьогодні витримує Україна.
І саме це — здатність наших Збройних Сил чинити спротив, підвищує міжнародну суб’єктність України.
Наші західні партнери й союзники уже прогнозують — коли Збройні Сили переможуть російську армію, Україна стане однією з найбільш впливових держав у Європі та й світі. І саме вона буде формувати нову архітектуру європейської і міжнародної безпеки. Разом зі своїми союзниками.
