Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Постійні обстріли, сон по декілька годин на добу, якщо пощастить, та величезне бажання швидше вигнати ворога — такі реалії життя наших воїнів на передовій.
Буквально за декілька хвилин до нашого приїзду воїнам з окремого батальйону територіальної оборони, що тримають оборону на Херсонському напрямку, повідомили про можливий наступ росіян.
− Ви вчасно. І добре, що на 20 хвилин пізніше, бо русня тут трохи пройшлась артою, − зустрічає нас «Григорович».
Хлопці в повному екіпіруванні, швидко готують зброю до бою. «Плюс, кілька хвилин» звучить фоном по раціях. Пройшовши декілька десятків метрів від їхнього місця перебування, бачимо наслідки ранкових обстрілів — побиті осколками паркани та свіжі вирви.
На ходу вдалося кілька хвилин поспілкуватися з воїнами та їхнім командиром.
− Ситуація контрольована, − запевняє «Григорович». − Бувають дні відносно спокійніші, бувають дуже гарячі. Усі зібрані, готові в будь-який момент дати відсіч ворогу. Скажу вам точно, цю війну ми виграємо.
«Григорович» ще з 2014 року захищає Україну від нечисті, яка постійно тягне руки до нашої землі.
− Наш підрозділ прикриває визначену ділянку. Якщо на прикриття позиції попереду нас йде бронетехніка, наші бійці разом з нею виїжджають. Ворог постійно застосовує гради, танки, фосфорні боєприпаси, артилерію, міномети. Коли виїжджають їхні урагани, смерчі, ми відразу передаємо координати нашій арті. Працюють вони зазвичай по Миколаєву, по мирному населенню.., − розповідає командир підрозділу «Попіл».
«Попіл» впевнений, що незабаром усі, хто кошмарив їх, добряче отримають у відповідь та втікатимуть зі швидкістю вітру зі своїх позицій, якщо пощастить залишитися живими.
Для будь-якого народу, суспільства характерна втома від війни. Людей виснажує жити під постійними обстрілами, втрачати своїх друзів та рідних. Це важко, для багатьох це страшно.
− Військові теж люди. Усі мають сім’ї, рідних, друзів. Але ця війна дещо особлива. Якщо ми програємо цю війну − українців не стане як нації, − додає «Григорович». — Те що робили і роблять російські війська на захоплених територіях, називається одним словом − геноцид. Тому тут не може стояти питання: втомився чи не втомився. Якщо ми зупинимося чи здамося, українців не буде. Тоді буде просто територія, яка називалася Україна. Тому ми не можемо зламатися, ми не можемо нікуди піти. Адже перемога в цій війні − це питання існування українського народу.
На цьому розмова закінчується. Воїни невеликими групами висуваються на позиції. Усі заряджені, вмотивовані, у кожного в очах горить «вогник». Ніяких слів про втому ми не почули. Лише бажання вигнати русню та з перемогою повернутися додому.
