Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Усі ж пам’ятають старозаповітний анекдот про старшину, який пояснював рекрутам, що лопата складається з «копала», «тримала» і «перемички». Армійський гумор також подекуди рекомендує сміятися після слова «лопата». І сам цей господарський інструмент народні приказки називають «другом солдата». Але чи варто військовому недооцінювати цей розповсюджений шанцевий інструмент?! Особливо, якщо для воїна в сучасній війні особливо нічого не змінилося – копати піхоті доводиться інтенсивно та багато. Шанці, укриття, інженерні споруди на місцевості все так же зводяться в переважній більшості за допомогою людської праці та звичайної лопати. Ба більше, лопати стали подекуди дефіцитним інструментом. Адже у запитах про першочергові потреби, які надходять до волонтерів від армійців, обов’язково зазначений цей інструмент.
Тож кореспондент АрміяInform вирішив розібратися, яка саме лопата – друг солдата. І за якими ознаками з першого погляду визначити, що саме за інструмент потрапив вам до рук прямісінько з полиці складу, або ж від старшини. Та яку ефективну «копачку» може купити на вторинному ринку для воїна волонтер. Крім того, як привести лопату до «нормального бою» за допомогою нехитрих лайфхаків.
У спілкуванні з фронтовиками розповсюджений тезис: «ми копали більше, ніж стріляли». І дійсно, ситуація досить рутинна: підрозділ перемістився, відразу почали рити окопи. Як виявилось, не даремно, адже по ділянці місцевості вдарила ворожа арта. І якби не «ямки» – полягли б усі.
Мобільність російсько-української війни на другому її етапі висока. Як і вимога будувати укріплення та укриття. І так чи інакше кожен піхотинець хоч раз та й поставав перед фактом, що йому треба окопуватись і будувати укріплення типу «Воп-Роп». І тут без лопати – нікуди. Звісно, в резерві підрозділу знайдуться звичайні ВСЛ-110 (велика саперна лопата довжиною в 110 см – прим. авт.). А кожному піхотинцю зі складів зберігання видається ще й МПЛ (мала піхотна лопатка).
Піхотні «коротульки»
І для того, аби ви розуміли, що за «звір» потрапив вам у руки – короткий огляд того, що можна отримати зі складів ЗСУ.
1. Прямокутні лопатки на п’яти заклепках з обтискним кільцем. 
Лезо, як правило, товсте, загартоване. І вага такої піхотної лопатки понад кілограм. Якщо вам видали таку, то вітаємо – досить рідкісний екземпляр, який дістався до нас із часів Першої світової війни. Випускалися вони різними комерційними підприємствами на теренах колишньої російської імперії. Кожна фабрика мала власне клеймо, яке відштамповувалось на лезі. На складах ще трапляються екземпляри, які були випущені у період з 1914-1916 років. Відразу скажу, що річ добротна, надзвичайно міцна. І при доброму догляді це – фактично вічний інструмент.
2. Лопатки з п’ятикутним лезом, п’ятьма заклепками та обтискним кільцем.
Випускалися у період з 1905 по 1940 роки. Вона трохи легша по вазі, але по міцності не поступається попередньому аналогу. Практики-копачі кажуть, що за рахунок форми леза, нею зручніше рити однією рукою, ніж лопаткою з пласким вістрям.
3. П’ятикутні лопатки з однією клепкою і двома фіксувальними шурупами на боковинах.
На лезі лопат цього періоду можна знайти клейма із роком випуску та абревіатурою заводу-виробника НШЗ, ГМЗ, ОМЗ, В.Т.З тощо. Це вже «ширпотреб» військового та повоєнного часу. На відміну від перших двох зразків, які вирізняються хорошою якістю метала та міцністю, тут, зазвичай, сталь, яка використовувалась для виготовлення леза, була якістю нижче за попередні зразки. Ще одне слабке місце – бокові шурупи, що кріплять лезо до руків’я. Зазвичай виконані з негартованого заліза, короткі та швидко згнивають від іржі. Рекомендовано відразу замінити.
4. «Три ялинки» – найбільш «молодий» різновид піхотних лопаток, що трапляються на складах. Така назва через клеймо виробника. П’ятикутне лезо з одним отвором у основі для фіксації руків’я шурупчиком. Це ті, що були випущені радянським ВПК після 1980-х років. І якщо казати про якість, То, напевно, ці – найгірші з усіх вищеперерахованих. Адже і якість металу, і якість дерева для руків’я спонукає бажати кращого. Ну а виготовлялося лезо такої лопати методом холодного штампування.
Бувалі окопники, які самостійно витрачають тисячі гривень на власне спорядження, обов’язково зазначать, що лопатка в наплічнику – «маст хев». І купляють здебільшого або сучасні туристичні варіанти, що виготовлені з якісної сталі та композитів, або «олдскульні» європейські армійські зразки. Єдине, від чого застерігають досвідчені воїни – у жодному разі не купувати китайський мотлох по типу «5 в 1», зі змінними інструментами на одному держаку. Це будуть безглуздо витрачені кошти. Є ще один важливий нюанс. Переважна більшість піхотних лопаток закордонного виробництва – складані. Тут є плюси і мінуси. З плюсів, таку лопатку можна використовувати ще й як мотику при виконанні інженерних робіт. З мінусів – рано чи пізно з’єднання леза та руків’я може почати «люфтити». Втім, проконсультувавшись із знавцями, ми знайшли європейські зразки, що можна без остраху порадити для використання.
- Піхотна лопатка армії Швейцарії. Які все у цій країні, зроблений цей елемент піхотної амуніції добротно і ґрунтовно. З плюсів – надійне гвинтове з’єднання руків’я і леза. Лезо зроблено із ребрами жорсткості. Водночас вони допомагають й від налипання вогкого ґрунту на саме лезо. Руків’я – дубове, з рифленням, надзвичайно міцне. Хоча це водночас і мінус. Адже деревина дуба додає декілька зайвих грамів ваги.
- Майже один в один з швейцарським аналогом – лопатка німецького Бундесверу. Так само складається у два положення і досить компактна, але й міцна.
- І, зрештою, «американка». Піхотна лопатка ЗС США з характерною трикутним держаком. З усіх трьох зразків вона – найкомпактніша.
НАТОвський «олдскул»
Отже, з піхотними лопатками ми більш-менш розібралися. Але ж є і такі завдання, які не вирішиш за допомогою однієї лише «коротульки» МПЛ. Великі саперні лопати, чи їхні армійські іноземні аналоги більш-менш схожі за конфігурацією – пласке чотирикутне або листоподібне лезо з обтискним кільцем на втулці. Щоправда, у іноземних аналогів, як-то армійській шведській траншейній лопаті (див. фото), до прикладу, присутній ще й паралельний упор на держаку. Та й саме руків’я має дещо вигнуту форму. І ті, хто перегорнув вручну не один кубик ґрунту, скажуть, що така форма більш зручна та ергономічна. Особливо, коли копаєш у вузькому просторі траншеї. Ще одна відмінність іноземних аналогів ВСЛ-110 – більш випукла частина леза. Саме тому деякі «прошарені» наші вояки замовляють собі подібні інструменти через інтернет-форуми, що спеціалізуються на усілякому міліарному приладді.
До прикладу, на «Рейберті» чи «Віоліті» практично вічний шанцевий інструмент з комплекту іноземної армійської броне- чи автомобільної техніки можна купити не за всі гроші світу. Ну, а якщо тяжіння до вінтажних предметів військового вжитку немає, то армійці за можливості йдуть до будмаркету і купляють інструмент одного відомого фінського виробника, який пропонує моделі із лезами вже з сучасних легких та міцних сплавів та руків’ям із композитного вуглепластику. Але це швидше виняток. У тому випадку, коли лопата воякові потрібніше за автомат. Як, до прикладу, механіку-водію армійської техніки, чи, припустимо, воякові, що служить у інженерному підрозділі.
Більшість же вправляються тим інструментом, що Батьківщина видала. Ну, або волонтери підігнали.
Лопатні «лайфхаки»
Але і тут є нюанси. Бо одна і та ж звичайна лопата може мати зовсім різний коефіцієнт корисної дії.
Почнемо з того, що лопати треба точити. Про це навіть каже настанова з інженерної справи. Втім, багато хто робить це не правильно, деручи кромку леза з усіх боків. Лопата точиться за тим же принципом, що й стамеска – кромка знімається напилком, грубим наждаком, або ж і колом «болгарки» з внутрішньої сторони. І робиться тонка фаска з протилежного боку.
Ну, а якщо не має під рукою напилка чи наждаку, то ріжучий край лопати можна…відклепати. За тим же принципом, що клепчуть лезо коси: молоток, шматок заліза чи камінь, і акуратно плющити, щоби не було задирів та сколів ріжучої кромки.
Ще один дідівський спосіб заточування, коли під рукою взагалі не має жодного абразивного інструмента – увігнати декілька разів лезо лопати в пісок або дрібний гравій. За рахунок контакту з природним абразивом лезо трохи «поправиться». І загострений в такий спосіб інструмент працюватиме краще.
Руків’я лопати також можна оптимізувати. Особливо, якщо вам потрапив до рук абсолютно новий інструмент з «нульовим» пробігом. По перше, визначте, яка саме деревина використана для руків’я. Якщо воно легке і крихке – то це стовідсотково найдешевша сосна. І якщо на руків’ї ще є й сучок, то прослужить такий держак не довго. Звісно, дубове руків’я найміцніше, але й важити воно буде більше, та й купити його не так просто. А от держачка з деревини берези чи ясеня – саме те. Достатньо міцне і водночас легке. Якщо руків’я нове, то воно матиме шорстку текстуру. Слід мати на увазі, що лопатне руків’я не фарбують і не лакують. Але щоби продовжити життя деревини в окопних умовах знадобиться дві речі. Перше – мастило, яким треба змастити поверхню деревини. Можна взяти відпрацьоване у мехвода. Мастило підніме волокна деревини, і цю шорсткість потім можна зняти наждачним папером. А якщо його нема, то пошкрябати шматочком битого скла. За два-три підходи деревина набуде гідрофобних властивостей. А саме руків’я стане більш гладким. Що допоможе не натерти мозоляки, копаючи окоп чи укриття.
І якщо ми вже перейшли до мистецтва копання. То цей лайфхак вам точно знадобиться восени. Адже нема більш невдячної і важкої праці, ніж вручну лопатити донбаський чорнозем восени у період дощів. Чорна важка земля намертво прилипає до леза лопат. І потрібно добряче потрясти, аніж грудка землі з вологим хлюпанням відліпиться від лопати. Що робити, аби вогкий ґрунт не приставав до леза? Є два шляхи: або наполірувати лопату в дзеркало, ліквідовуючи подряпини на лезі, до яких і пристає липкий чорнозем чи глина. Або в інший спосіб унеможливити притирання ґрунту до леза лопати. Всі, хто чистив хоч раз зброю в польових умовах скаже, що мастило в балончику WD-40 чи інша подібна речовина – засіб універсальний на усі випадки життя. Отже, берете балончик цього аерозолю та розпилюєте його на лезо лопати. На пару годин роботи без прилипання ґрунту до леза такої процедури має вистачити.
Ну і на завершення, в період так званої конверсії, коли багато підприємств колишнього радянського ВПК переходили на випуск цивільної продукції. Окрема частина таких підприємств, що працювала із титановими сплавами, почали робити з цього металу продукцію сільськогосподарського призначення. Блискучий, схожий на нержавійку метал, легкий, не піддається корозії та має лезо, що майже не тупиться. Крім того, титан та його сплави надзвичайно жаро пружні. Отже, якщо хтось з волонтерів раптом підгонить таку лопатку у підрозділ – не відмовляйтесь. Адже вона, фактично, вічна.
Підсумовуючи, скажемо, що старе піхотне гасло «Копаймо, браття!» нікуди не поділося в умовах сучасної війни, насиченої вогневими атаками ворожої артилерії та авіації. І від того, наскільки вправно володіє піхотинець нехитрим, але корисним шанцевим інструментом – залежить в буквальному розумінні його життя.
Ну, а як на практиці застосовують «головну зброю піхоти», можна переглянути у відео, яке розмістили наші побратими на YouTube-каналі «Хлопці з лісу»:
Фото з відкритих джерел
