Він займається цим напрямом з 2016 року. Під час івенту організатори розповіли, як правильно обрати, на що звернути увагу під…
Воїни окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка на кордоні Миколаївської та Херсонської областей постійно зменшують популяцію російських окупантів. Щодня із завзятістю та натхненням воїни-танкісти бригади роблять усе можливе і неможливе, щоб захистити світ від наповзаючого мороку путінських орд.
«Мольфар» (Валентин):
− Якщо день прожив і відмінусував трохи «путопітеків», то спиш точно спокійніше, − розповідає командир підрозділу Валентин. − За останні тижні на нашому напрямку ситуація кардинально не змінилась, обстріли з боку противника продовжуються. Але ворог усе частіше веде хаотичний вогонь по населених пунктах та мирних жителях. Здебільшого мета таких обстрілів – залякування людей, психологічний тиск. Якщо брати у відсотковому співвідношенні кількість ударів по нас та по місцевому населенню, то це буде 20% на 80% відповідно.
-
- Ілюстративне фото
Роботи у хлопців багато, вони вже давно не рахують ні кількості знищеної ворожої техніки, ні живої сили противника, що й досі лежить у полях півдня нашої країни.
− Днями ми працювали по укриттях особового складу противника. Відпрацювали точно, поклали не мало окупантів, знищили 2 БМП, які рашисти розмістили в укритті. Працюємо використовуючи дрони. Коли вони пруться, щоб відпрацювати по нас, ми чекаємо, вираховуємо їхні позиції. Потім, коли вцілілі рашисти повертаються, як вони думають, до себе в тил, от тут ми і даємо їм жару, «розбираємо на молекули». Потім вони, як виживуть, ще довго бояться знову виїжджати, − додав Валентин.
Також хлопці неодноразово помічали випадки, коли ворог навіть не намагався забирати своїх загиблих. Вони просто забирають швидко речі, зброю, навіть ще з поранених, і просто тікають.
-
- Ілюстративне фото
Підрозділ у Валентина злагоджений, перевірений в багатьох боях. І мотивація у всіх тут одна, доволі проста − більше вбити російських окупантів, щоб назавжди вигнати з рідної землі.
– Лупцюємо нечисть добренько, по всій лінії відповідальності. Уже видно, що в них і техніки поменшало, й особовий склад став ще більш «збентежений». Коли вони бачать наші танчики чи хлопців з піхоти, відразу намагаються накивати п’ятами, – поділився думками навідник танка Артем. – Було навіть таке, що ми як йшли в атаку, то ворог просто з бліндажів утік, поховався за своїми БМП та танками. Постає запитання, за що їм тут вмирати? Та не нам шукати відповіді на це запитання, ми, головне, їх покладемо у ґрунт, а вони хай самі й шукають відповідь.
