Йдеться про електроніку, яка є «мозком» сучасної зброї. Саме вона забезпечує точність наведення, стабільність польоту, обробку сигналів і передачу даних. Без цього…
У травні 2006 року було створено Український інститут національної пам’яті. 16 років – термін з історичної точки зору не такий вже й великий, але на рахунку цієї установи вже чимало добрих справ. Одна лише декомунізація чого варта! Останні 3 роки Інститут очолює Антон Дробович – молода, але, за відгуками тих, хто його знає, досить енергійна, амбітна людина. Сьогодні пан Антон захищає Україну в складі одного з підрозділів Територіальної оборони, проте люб’язно погодився відповісти на запитання АрміяInform у режимі онлайн.
− Одним із завдань Інституту є відновлення історичної правди або, кажучи іншими словами, спростування міфів, на яких упродовж десятиліть будувалася історія і колишнього срср та урср. Що зроблено в цьому напрямку?
− Ми випустили ряд якісних відеопродуктів, які спростовують міфи російської імперської та радянської пропаганди, зокрема, цикли «Південь без міфів» і «Український Південь». А також упродовж минулого року провели цілий ряд круглих столів з осмислення та подолання імперського минулого. Насправді десь половина роботи інституту так чи інакше сприяє подоланню міфів про «братні народи», «хороше радянське минуле», «велику вітчизняну війну» тощо.
− Ваше ставлення до процесу дерусифікації? Як, до речі, він просувається?
− Дерусифікація – це лише елемент подолання російського імперіалізму. Просувається доволі успішно, хоч і поспішно. Але дуже шкода, що для запуску цього процесу на такому рівні потрібно було дочекатися широкомасштабного вторгнення.
− Дев’ятий рік поспіль триває російсько-українська війна, яка відібрала тисячі людських життів. 24 лютого сталося широкомасштабне вторгнення московитської орди на нашу землю. Розкажіть, будь ласка, про діяльність очолюваного вами колективу щодо гідного вшанування українських вояків. Насамперед тих, які склали свої голови на полі бою.
− Ми розповідаємо про загиблих героїв, про жертв війни, фіксуємо події війни, допомагаємо готувати і відстоювати державну позицію щодо вшанування героїв на всіх рівнях, зокрема, розповідати про наших воїнів за кордоном. Нещодавно, приміром, Верховна Рада ухвалила закон про створення військового меморіального кладовища, над яким працювали, зокрема, і фахівці нашого інституту. Багато роботи зроблено, але ще багато справ попереду. Шкода, що на цей напрям катастрофічно бракує фінансування та фахівців – багато хто нині так само у війську.
− Очолюваний вами колектив працював над Військовим поховальним ритуалом. Хотілось би почути, що саме передбачає цей проєкт.
− Військовий поховальний ритуал уже давно не проєкт, він втілений у практику і зафіксований у відповідних нормативно-правових актах. Ще у липні 2021 року Верховна Рада ухвалила зміни до Закону України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» і затвердила порядок проведення військового поховального ритуалу. Де-факто йдеться про уніфікацію процедури поховання, що гарантує гідне вшанування наших захисників і захисниць.
− Нещодавно парламент 288 голосами проголосував за створення Національного військового меморіального кладовища. Кого там ховатимуть?
− Військовий меморіальний цвинтар стане місцем останнього спочинку людей, які зі зброєю в руках боронили Батьківщину або брали участь в операціях з підтримки миру та безпеки у світі. Йдеться насамперед про військовослужбовців сил безпеки та оборони, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України; військовослужбовців – Героїв України, яким починаючи з 2014 року вручено орден «Золота Зірка», а також військовослужбовців, нагороджених орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, орденом «За мужність» трьох ступенів, орденом княгині Ольги трьох ступенів; військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших, утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження до держав, на території яких у цей період велися бойові дії.
Цей Закон передбачає, що цвинтар має стати місцем воїнської слави та гордості за українське військо. Було принципово, щоб цвинтар не перетворився на місце чергового пільгового поховання заслужених і перезаслужених радянських функціонерів та кагебістів. Тільки люди, які служили і боронили саме Україну. Для інших людей достатньо некрополів по всій країні.
