Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Цей тиждень для них був не просто відпочинком і можливістю цікаво провести час у зеленому лісі. Для юних українців це був і перший крок у кооперації зі своїми однолітками в межах того процесу, який ми називаємо майбутнім НАТО. Кадети та військові ліцеїсти з п’ятьох країн: України, Литви, Латвії, Естонії та Польщі здійснили спільне військове таборування Žalgiris 2022 під орудою Союзу стрільців Литви.
Про те, як відбувся з’їзд мілітарної молоді, і про те, чому українці були мегапопулярними під час цього таборування, кореспондент АрміяІnform поспілкувався з двома вихованцями Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут Матвієм Ковалем та Матвієм Дріздом.
Війна дружби не зламає
Розпочати слід із того, що наш Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут має стійкі дружні та робочі зв’язки з військовим ліцеєм кадетів імені генерала Повіласа Плехавічуса,розташованому в місті Каунас у Литві. Про те, як обидва військово орієнтовані навчальні заклади організовують співпрацю, ми вже розповідали в наших публікаціях. Спілкуючись із начальником військового ліцею у Львові полковником Юрієм Гусаром, ми дізналися, що на 2022 рік у програмі міжнародного співробітництва є низка спільних заходів, які б вони хотіли реалізувати за участю вихованців навчальних закладів. Звісно, масштабне російське військове вторгнення зруйнувало чимало проєктів. Утім, цей вдалося реалізувати, незважаючи на драматичні обставини.
Ліцеїсти-крутяни, що увійшли до складу групи, яка брала участь у міжнародному таборуванні, є серед перших у навчанні, спорті та дисципліні. Матвії в один голос кажуть, що під час навчання довелося добре повпрівати, аби взяти участь у міжнародному заході.
— Ми прекрасно розуміли, що представлятимемо не лише наш навчальний заклад, але й будемо обличчям нашої держави. І тому працювали, аби не схибити перед нашими однолітками. Вчилися, займалися спортом, багато читали про історію та культуру країни, де нам доведеться побувати, — розповідають ліцеїсти. — Разом із нами їздили також вихованці Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Теж гідні і вправні козаки!
У кого гостювали?
Литовський союз стрільців — щось подібне до української територіальної оборони.
— Щоправда, ця військова організація налічує вже понад 100 років існування. Адже була створена наприкінці 20-х років минулого століття, — розповідає Матвій Коваль. — У кожному повіті, це як у нас обласний центр, є територіальна збірна стрільців, що налічує в середньому близько 10 рот особового складу. Ну, а сама територіальна збірна — це, фактично, батальйон легкої піхоти.
Зі слів ліцеїстів, основні завдання союзу стрільців — навчання цивільного населення самозахисту і веденню партизанської війни. Крім того, стрільці мають підтримувати місцеві правоохоронні органи, а також бути опорою місцевому самоврядуванню під час імовірних кризових станів. Союз фінансується державою, має власну інфраструктуру для проведення зборів та тренувань особового складу.
Саме на одній із таких баз і відбувалися багатонаціональні збори військових кадетів.
Хто приїхав?
— Якщо відверто, то було трішки ніяково, коли ми збиралися в дорогу, — ділиться враженнями ліцеїст Матвій Дрізд. — Адже це був перший досвід спілкування з однолітками з-за кордону. Хто його знає, чи схожі в нас інтереси, чи швидко вдасться зкомунікувати та знайти спільні теми для бесід.
Утім, занепокоєння хлопців розвіялося, адже юнаки всюди однакові.
— Із Польщі, припустимо, приїхали хлопці та дівчата, які навчаються в місті Ельк у військово-орієнтованому навчальному закладі, який подібний до нашого. Із колегами з каунаського ліцею ми вже були більш-менш знайомі за листуванням в інтернеті та відеоконференціями. Крім того, двоє кадетів приїжджали до нас у гості до Львова. Ну, а колеги з Естонії та Латвії теж виявились досить відкритими та приємними у спілкуванні хлопцями та дівчатами. Загалом, спілкування налагодилося якось само собою, відразу після урочистого відкриття зборів. Нас розділили по інтернаціональних взводах. Тобто перемішали між собою. І це був потужний стимул, щоб ми почали спілкуватися, — доповнює слова колеги інший Матвій.
In English, please!
Звісно, не можливо було уникнути запитання про «мовне питання». Адже цікаво було, як представники п’ятьох націй розумілися між собою.
— А от тут треба поставити пам’ятник нашим викладачам іноземної мови, — відповідають хлопці-ліцеїсти. — Оскільки англійська нам дуже знадобилася. І ми за ці шість днів змогли значно покращити свою обізнаність на користувацькому рівні.
Юнаки додають, що для їх однолітків з-за кордону перехід на англійську у спілкуванні відбувається без потуг і дуже природно. Ще б пак — там у школах цю мову вивчають дуже поглиблено. І фактично зараз мешканці країн Балтії чи молоді поляки на розмовному рівні володіють нею не гірше ніж мовою спілкування своєї країни.
— Звісно, ми трішки позаздрили такому. Але, як кажуть англійці, challenge accepted, тобто виклик прийнято, — наголошують хлопці. — І ми будемо працювати в цьому напрямку, аби не пасти задніх серед колег з-за кордону. Це насправді цікаво. Коли вчиш мову і бачиш, що ця наука йде тобі на користь! Це дуже мотивує!
Чим займалися і що бачили?
Зі слів хлопців, міжнародний воєнізований табір більше нагадував марафон активностей. І литовці — справжні молодці, адже зуміли поєднати і військовий компонент, і пізнавальну частину, і розваги, яких, до слова, не бракувало.
— Кожен день ми обов’язково присвячували одному з компонентів військової науки. Вчилися орієнтуватися в лісі, робили вправи за топографією НАТО. Робили марш-кидок, вчилися маскуватися. Ба більше, навіть їздили на стрільбище, де нам дали можливість виконати вогневі вправи, — зазначає Матвій Дрізд. — Усе ніби так, як у нас. Але і трішечки не так. Бо вся навчальна програма корелюється зі стандартами навчання вояків НАТО. Було дуже пізнавально і цікаво.
А деякі моменти взагалі запам’яталися дуже сильно. До прикладу — заняття із маскування.
— Із нами проводив його фахівець-інтруктор. Розповів, як із підручних засобів спорудити укриття, як підбирати камуфляж під однострій, конкретну ділянку місцевості тощо. Та було ще й сміху: нам роздали набір для маскування обличчя і відкритих ділянок шкіри. Такий собі армійський мейкап і запропонували намалюватися. Ми його, звісно, нанесли, як могли. У міру естетичних вподобань. Але потім були змушені відмивати то все. І наносити вже так, як це слід робити, — продовжує Матвій Коваль.
Якщо ж говорити не про мілітарну активність, то було дуже схоже на таборування українських скаутів-пластунів. Кожен мав можливість офіційно ознайомити інших учасників з елементами культури свого народу, побувати на екскурсіях у видатних місцях та об’єктах культурної спадщини Литви. А ввечері — вечорниці із гітарою!
Україна, однозначно, у топі!
Зі слів хлопців, сталося так, що в неформальному спілкуванні українці стали центровими фігурами таборування. Та й загалом, українська тема була, як кажуть, у топі.
— Насамперед ми привезли із собою гітару. І мій товариш Матвій Дрізд на ній уміє грати, — розповідає Матвій Коваль. — Тому кожна «вечірка» починалася і продовжувалась співанням українських пісень. Усі хотіли вивчити «Червону калину». Ми навчили друзів співати «Марш нової армії». А «Стефанію», яка виграла Євробачення, наші іноземні колеги вже і так знали. Бо ця пісня досить популярна і в закордонних музичних рейтингах.
Ліцеїсти-крутяни говорять, що їхніх однолітків із країн Балтії та Польщі цікавило буквально все.
— Не лише те, в які ігри ми бавимось на компі, чи яку музику слухаємо. Але й дорослі, як кажуть, речі: як ми живемо, яким є побут пересічного українця. А тема російсько-української війни, то взагалі не до оповідань, — каже Матвій Дрізд. — Наші однолітки з-за кордону сприймають її як цивілізаційну битву. Ну, якщо наводити літературний приклад, то не менше, як протистояння сил світла і темряви у «Володарі кілець». І з інтонацій можна було зрозуміти не лише те, що нас підтримують і бажають перемоги. Але й гордість за те, що їхні країни, хоча й опосередковано, але допомагають нам задля перемоги в цій битві. Загалом, ми розповідали усе, що знали. І мали дуже вдячних і щирих слухачів. А зараз можу сказати, що здобули ще й добрих друзів на майбутнє!
Юнаки з усмішками розповідають, як вони на завершення таборування обмінювались сувенірами з новими колегами. Мовляв, за кордоном нині мода на українську мілітарну символіку. Тож додому приїхали взагалі без жодного «патчу» з тризубом чи статутного синьо-жовтого прапорця. Хоча і брали із собою певний запас.
— А ще нам довірили дуже почесну місію, — кажуть хлопці. — Від імені українських ліцеїстів ми посадили декілька дубів в особливому заповідному лісі. Там складають урочисту клятву наші колеги з каунаського кадетського ліцею. А за проповідями, у цьому лісі колись базувалися литовські борці за свободу — «лісові брати». То ж тепер там ростуть і наші українські дубочки як символ нашої дружби і партнерства.
Наприкінці розмови не міг не поцікавитись у хлопців, чи взяли б вони участь у подібному таборуванні наступного року.
— Звісно! Адже це було дуже круто. Та наступного року нам вже буде не до того — ми вже третій, випускний курс. І у 2023 році будемо вступати до військового вишу. А от тим, хто лише міркує, чи варто ставати військовим ліцеїстом, — рекомендуємо! Ви точно не шкодуватимете про ці роки. Та й світ побачите, якщо постійно працюватимете над собою! — кажуть хлопці.
Відео автора
Фото з особистого архіву військових ліцеїстів
