А сталося це в революційній Франції. 23 серпня 1793 року Національний конвент (конституційне й законодавче зібрання періоду Французьких революційних воєн) ухвалив «Указ про масовий збір» (фр….
Військовослужбовці Збройних Сил України роблять можливе і неможливе для захисту Батьківщини. Ворог кидає в бій тисячі своїх рабів на смерть, не рахуючись із втратами. Для нього немає нічого святого: рашисти застосовують всі наявні види озброєнь, зокрема заборонені міжнародними конвенціями. І для того, щоб протистояти імперії зла, нашим воїнам необхідні актуальні та своєчасні розвіддані щодо того, звідки відбудеться наступна атака. І хоча здобуттям цих даних військові завдячують розвідникам, а обробкою та плануванням військової стратегії займається командування, вчасна передача цих даних – критична необхідність у реаліях бойової обстановки, яка може кардинально змінитися буквально за годину.
Офіцер підрозділу зв’язку ПвК «Південь» на позивний «Катран» працює саме для цього. Її мета – надати командуванню можливість вести діалог у реальному часі з усіма своїми підлеглими в гущі подій.
– Наша «фішка» – оперативність та мобільність. Нема колон із купою машин, ми швидко розгортаємось − тобто після нашого прибуття достатньо 30 хв, щоб забезпечити підрозділ зв’язком, − розповідає вона.
Як все відбувається? Автомобіль з апаратною зв’язку вирушає у вказаний район, де розгортає вузол зв’язку на визначеному місці розташування. Апаратура під’єднується або до мережі живлення, якщо така можливість є, або до електрогенератора на борту самої машини. Спеціалісти встановлюють необхідний тип зв’язку – основний та запасний, на випадок виникнення непередбачуваних обставин і втрати основного каналу.
Командиру, який буде користуватись зв’язком, облаштовується робоче місце – за потреби встановлюється телефонія, комп’ютер із необхідним програмним забезпеченням. Важливою складовою військової комунікації є безпека, і в даному випадку мова не про автомати. Шифрування забезпечить достатньо часу для виконання наказу на випадок перехоплення сигналу супротивником, але найнадійнішим видом зв’язку є саме дротовий – без фізичного доступу до кабелю підслухати або заглушити розмову неможливо.
Військові зв’язківці використовують всі наявні шляхи комунікацій, хіба що за винятком голубиної пошти – замість голубів у двадцять першому сторіччі трудяться фотони електромагнітної радіації. Дротовий зв’язок, радіорелейний як прямої, так і непрямої видимості, навіть супутниковий – все це відточено до автоматизму, і бійці готові в будь-який час згорнути пункт та перемістити його в будь-якому напрямку, адже від цього залежить не тільки їхнє життя, бо ворог завжди слухає і чекає, так і життя звичайних солдат, яким вчасно не повідомлять про ворожу засідку, артобстріл або спробу штурму. Якщо якийсь підрозділ залишився без зв’язку – це пряма провина технічного фахівця, тому до своєї роботи підлеглі «Катран» ставляться дуже відповідально.
Працювати за пультом оператора зв’язку, на перший погляд, може здатись нудною і безпечною роботою тиловика, але це не зовсім так, навіть зовсім не так. Антена, що випромінює радіохвилі, є пріоритетною ціллю як для ворожих ракет, так і для авіації. Раптове виведення з ладу вузла комунікацій посіє хаос у війську і значно знизить обороноздатність воїнів будь-якого роду військ. Протиповітряна та протиракетна оборона змушена буде виявляти цілі самотужки та залишиться без попередження про наближення повітряних цілей, артилерія замовкне без цілевказань по позиціях супротивника, навіть загони піхоти опиняться у небезпеці – зв’язок, зокрема, запобігає випадкам дружнього вогню.
24 лютого, в день початку широкомасштабного вторгнення рф, підрозділ «Катран» забезпечував зв’язок для командирів у Херсонській області. Напад почався з масованого артилерійського обстрілу, після чого в бій вступив ворожий десант, який у наслідок перетворився на пакети вінегрету. Підрозділ змушений був відступити через організований нашими військовими коридор, адже їхня спеціалізація – суто технічна, а не бойова. Але задачу свою виконали повністю, аж доки не поступив наказ евакуюватись.
«Катран» зазначає, що ворог в першу чергу шукає розрахунки ППО та артилерії, але їм також дістається, бо зазвичай пункт управління розміщений неподалік.
– Виявляють не нас, а підрозділи, які ми забезпечуємо. Але якщо ти забезпечуєш зв’язком підрозділ – рашисти знають, що тут стоїть машина, вони бачать радіолокаційне випромінювання. РТВ повідомляє, що летить літак. Машина починає його шукати, щоб вполювати, і коли вони світять радаром, то супротивник теж це бачить і шукає. Але коли летить їхня крива ракета – невідомо куди вона влучить, − пояснює військова.
Зв’язківці також встигли побувати під обстрілами. Під час виконання поставленого завдання біля одного з військових аеродромів територію обстріляли – прильоти були як по аеродрому, так і по пункту зв’язку. На щастя, всі бійці були в укриттях, тому обійшлося без втрат. «Катран» каже, що вже була під обстрілом артилерії, а прильот крилатих ракет почула вперше.
– Весь особовий склад живий і здоровий. Артилерія як артилерія, а ракет ще не бачили. В укритті дуже добре було чути. Після обстрілів одразу рахуємо людей. Наше керівництво завжди запитує про людей в першу чергу, потім уже про техніку, – згадує вона.
«Катран» дуже схвально відгукується про ставлення командування до підлеглих. Найпершим пріоритетом у армії є людина – машину можна полагодити, замінити або зробити нову, а людина втрачається назавжди. Це якісно відрізняє Збройні Сили України від російських рабських виміратів.
Бункерний фюрер у своєму підході до утилізації росіян марить «лаврами» радянського м’ясника жукова: за розповідями російського історика, той «міг без сумнівів послати мільйон-два людей на смерть.
– У ЗСУ кожна людина – це людина, а не гарматне м’ясо. Ми тільки вийшли з того обстрілу, прибули, і комбат запитує: «Скільки ви привезли людей?» Я кажу – «Усіх». Він знову запитує – «Скільки?». Називаю цифру. Він каже: «Добре, відпочивайте», – розповідає офіцерка.
До війни жінка була волонтеркою під час подій Революції Гідності. Дівчина родом із Миколаєва, у 2014 році була свідком дій прорашистського бандформування «антимайдан». Вона пригадує, як ті почепили на поважний серед мешканців Миколаєва пам’ятник ольшанцям – визволителів міста від окупації в часи другої світової війни – російську ганчірку. Це настільки обурило містян, що вони власноруч вигнали рашистських посіпак.
«Катран» тоді займалась інформуванням громадськості про події у країні, доставкою гуманітарної допомоги, допомогою сім’ям, які виїхали з окупованого Криму, але в зону бойових дій не їздила – чоловіки казали, що це не жіноча справа і дівчат залучати не хочуть. Мовляв, не треба їх травмувати.
Через рік дівчина остаточно вирішила пов’язати своє життя з захистом України. Забувши про художню освіту, яку здобула в Миколаївському державному училищі культури, вона підписала контракт з Військово-Морськими Силами Збройних Сил України і рік прослужила зв’язківцем. Робота дівчині сподобалась, і вона мала на меті здобути нові знання та вдосконалитись у своїй справі, тому хотіла отримати звання офіцера і вступила до ХНУПС імені Івана Кожедуба. Навчальний заклад закінчила на відмінно, отримавши відзнаку у вигляді золотої медалі й диплом магістра.
Пригадує момент зі спілкування з викладачем під час курсантських часів:
– «Ну що, панове, майже офіцери, готові йти перемагати «совок» у частини?» – «Так». – «Це важко, бо вас виховує «совок». Ви будете довго-довго боротися з ним, Мойсей 40 років людей водив». Так ось сьогодні стало зрозуміло, про яку боротьбу йде мова, і ми робимо в ній успіхи, – сміється вона.
Військова переконана, що успіхам у навчанні і, як наслідок, на службі має завдячувати майже фанатичній відданості викладачів. Байдуже, яка в тебе підготовка, з наполегливістю та старанням усього можна досягнути.
Нині вона застосовує такий підхід до своїх підлеглих. У підпорядкуванні командира взводу перебуває понад 20 осіб – як професійних військових, так і мобілізованих громадян. Не всі досконало розбираються у тонкощах роботи підрозділу, але свою особисту справу знають добре. Іноді після виконання задачі задають запитання, мовляв, навіщо ми робили те, що робили? Радянський командир, мабуть, сказав би «не твого розуму справа», але в боротьбі з радянщиною не має бути паліативів – «Катран» усе одно пояснює важливість кожного наказу, щоб усі без винятку розуміли глибину відповідальності, покладену саме на їхні плечі.
Військова не має однозначної відповіді на те, навіщо рашистам Україна. Наче і територія в них найбільша у світі, але більшість цієї території має найменшу густоту населення серед інших країн, за винятком хіба що Антарктиди. Ці території слаборозвинені, більшість будинків не мають централізованого опалення або навіть газифікації – у країні, яку жартома називають бензоколонкою. Території їм не потрібні, але потрібні вбивства, кров і страждання, бо раби мріють помститись за свої злидні, але на хазяїв руки піднімати не сміють.
– У путіна розлади у світогляді. Він усе усвідомлює дуже добре. Він збоченець і психопат. У мене відчуття таке, що він цілеспрямовано виховав націю маніяків. Те, що не горить, як його бензином не поливай – воно не загориться. Був сприятливий ґрунт, щоб путінська пропаганда проросла, − ділиться жінка.
На її думку, навіть коли путін зробить жест доброї волі й врешті згине – там нічого не зміниться, адже за роки неонацистської диктатури на росії сформувався так званий колективний путін − збіговисько крадіїв, гвалтівників, вбивць, олігофренів і брехунів. Замість старого фюрера знайдеться новий – і не факт, що він буде більш поміркованим.
Робота зв’язківця хоч і буває виснажливою, але найбільша проблема – хіба що недосип. Наша героїня розуміє, що війна ще триває, і сама собою не закінчиться. Ентузіазм військової посилюється тим, що вона робить власний особистий вклад у колективну оборону всіх наших міст та сіл, нашої рідної землі.
У вільний від служби час наша героїня, хоч і не має змоги творити шедеври імпресіонізму через робочу завантаженість, усе ж не забуває про своє юнацьке захоплення образотворчим мистецтвом. Художниця-аматорка купила картин за номерами, серед яких є і «рускій воєнний корабль», але каже, за півтора місяця виконала не більше як 40%.
На військову вдома чекає мати. Дітей у «Катран» ще немає, тому їй не доводиться розриватись між службою та сім’єю. Перше, що вона хоче побачити, – це парад нашої перемоги. Потім – у відпустку. А після цього – знову до війська, займатись улюбленою справою. Ну і, звісно, завершити роботу над картинами, адже з ними світ стане трошечки гарнішим. А з офіцером зв’язку на позивний «Катран» − поза сумнівом, безпечнішим.
Фото автора та з особистого архіву «Катран»
@armyinformcomua
росія продовжує агресивну війну проти України, використовуючи щоденні обстріли як спосіб тиску та залякування. Президент України Володимир Зеленський заявив, що російське керівництво потребує війни, щоб утримати владу, і продовжує ескалацію бойових дій.
У темряві вони безшумно підкрадаються до цілі, несучи смерть окупантам. Важкі «бомбери», універсальні «мавіки» та маневрені FPV-дрони— арсенал безпілотних сил 3-ї окремої танкової Залізної бригади, який цілодобово перетворює позиції загарбників на пекло.
На Лиманському напрямку ситуація в цілому стабільна, росіяни намагаються атакувати, але без залучення бронетехніки.
На тимчасово окупованих територіях Луганщини загарбники продовжують відбирати майно українців. У Сєвєродонецьку окупаційна адміністрація вже «визнала безхазяйними» 504 квартири у багатоповерхівках, власники яких не встигли заявити про свої права упродовж 30 днів після фіксації їхньої відсутності.
Окупаційні російські війська посилюють штурмові дії на Куп’янському напрямку, намагаючись закріпитися на протилежному березі річки Оскіл.
На Краматорському напрямку бійці 5-ї штурмової Київської бригади ЗСУ ефективно використовують дрони для знищення ворожої техніки та особового складу.
від 19000 до 120000 грн
Коломия, Івано-Франківська область
А сталося це в революційній Франції. 23 серпня 1793 року Національний конвент (конституційне й законодавче зібрання періоду Французьких революційних воєн) ухвалив «Указ про масовий збір» (фр….