Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
На різних ділянках і напрямках фронту російсько-української війни сьогодні воює вже чимало західних зразків військової техніки. Надто – у лавах підрозділів ракетних військ і артилерії. Воює та успішно нищить рашистів, їхні командні пункти, склади з боєприпасами та пальним, логістичні центри, опорні пункти, техніку та живу силу. І серед них – польські самохідні гармати AHS Krab.
Самохідки натовського 155-го калібру сучасні та ефективні в бою. Тож які вони, ці «Краби»? Журналіст АрміяInform поцікавився думкою механіка екіпажу однієї з гармат AHS Krab, що б’є ворога в ці спекотні літні дні.
– Працював раніше на механіці – вона легша в експлуатації, але ця САУ, звісно, краща: коробка-автомат, та й взагалі потужна й швидка, – каже механік-водій Василь.
Командир виявився також небагатослівним, втім, розповів про свою гармату все ж побільше.
– Раніше я проходив службу в підрозділах, де на озброєнні були САУ 2С5 «Гіацинт-С», – говорить сержант Володимир. – У навчальній частині освоїв 2С1 «Гвоздика», стріляв з 2С3 «Акація». Доводилося виконувати стрільби і з причіпних гармат – 2А36 «Гіацинт-Б». Цю, нову для нас, уже, звичайно, освоїли. Хоча незвично було – за роки роботи на «Гіацинтах» звикли, кожен болтик уже знали. Але гарна гармата. Швидка. І в русі, і у стрільбі. Менше потрібно робити розрахунків – усе за тебе робить комп’ютер. Понад місяць всередині машини – ми можемо не покидати саму гармату, щоб, до прикладу, поспати чи поїсти. Тобто – постійно захищені, чого немає в інших самохідних установках: постійно потрібно перебувати біля машини. А тут – яка не є броня, а є.
Зручно й боєкомплект завантажувати, кажуть хлопці. Приїхали, завантажили відразу ж в укладку, скільки влазить.
– Більше не беремо, бо вистачає, – каже командир. – Коли закінчується, вже поповнюємо весь.
Стріляють по кілька снарядів – залежно від цілі. По два, чотири, шість, вісім снарядів, але в основному – по 2-3.
Щодо уражених цілей хлопці тактично мовчать.
– Ми небагато знаємо про це, але, звісно, приємно, коли дізнаємось про результати роботи й переконуємось, що не схибили, влучили, – усміхається командир гармати.
Що ж, напевно, більше ми дізнаємося про результати бойової роботи наших гармашів уже після перемоги. Напевно, це правильно. Але ті, хто перетинався з богами війни на передовій та на власному досвіді пересвідчувався у правильності вислову «піт артилериста береже кров піхоти», й так знають: вони добряче дають прочухана ординцям. Що на своїй старій техніці, що поготів нині – на більш сучасній та й з більшим калібром.
