Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
московія напередодні сакрального «дня вдв» (2 серпня) зі всіх політичних трибун та студій прокремлівських телеканалів пригадала свій так званий «приштинський кидок» у сербському контексті сучасних подій.
Нагадаємо, 12 червня 1999 року російські десантники зайняли аеропорт «Слатина» у столиці Косово раніше військ НАТО. Навіщо? Ніхто й досі не розуміє…
Жодного тактичного чи стратегічного значення цей «марш-кидок» не мав і показав хіба що усю дикість росіян, які не можуть і не хочуть працювати в рамках єдиної миротворчої операції. Навіть на тих же російських історичних ресурсах військові експерти називають його «безглуздим і непотрібним».
НАСПРАВДІ відтоді в російських десантників усе стало набагато гірше. І довела це війна в Україні. У рф уже відверто йдуть розмови на тему: «а чи потрібні нам десантні війська в тому вигляді, в якому вони нині існують?».
Нагадаємо, так звана 45-та бригада спецпризначення повітряно-десантних військ, яка у прямому ефірі намагалась захопити Гостомельський аеродром у перший же день широкомасштабного вторгнення, згодом була просто закатана в бетон українськими захисниками.
У росії довго поширювали міф про російську десантуру, яка вступила в нерівний бій із «неонацистами» та трималась до останнього, віддавши життя «за батьківщину». Проте пізніше з’ясувалось, що й решті путінської «крилатої піхоти» в Україні пощастило не більше, ніж міфічним «гостомельським спартанцям».
До речі, серед «поіменно встановлених» втрат армії країни-загарбниці 20% — десантники (714 осіб). Однак реальна кількість загиблих та поранених, звичайно, в рази більша.
Після лютневої поразки в Гостомелі російських десантників використовують в Україні як мотопіхоту. І гине вона відповідно як піхота.
Ось невеличка «хроніка» смертельного падіння путінської «крилатої піхоти» зс рф в Україні:
1) «…у березні загинуло 55 десантників 247-го десантно-штурмового полку «вдв»;
2) «…на початку квітня 60 елітних псковських десантників відмовилися від участі у війні»;
3) «…20 квітня путін змінив командира 76-ї десантно-штурмової дивізії. Частини з’єднання брали участь у боях під Бучею, втратили не менше як 18 осіб»;
4) «…22 травня підрозділ 76-ї десантно-штурмової дивізії знищено, загинули щонайменше 14 осіб»;
5) «…26 травня в Донецькій області знищено майже цілу роту тульської 106-ї повітряно-десантної дивізії»;
6) «… наприкінці травня 129 бійців 108-го десантно-штурмового полку відмовилися їхати воювати в Україну»;
7) «…у липні ряд підрозділів 106-ї і 76-ї дивізій „вдв“ було відправлено додому через велику кількість відмов від участі в бойових діях в Україні»;
8) «…13 липня ЗСУ завдали удару по пункту управління 106-ї повітряно-десантної дивізії. Вбито чи поранено 28 окупантів, включно з командним складом»;
9) «…25 липня завдано удару по 11-й десантно-штурмовій бригаді з бурятії під Херсоном. Знищено штаб»;
10) «…28 липня вбито командира костромського 331-го парашутно-десантного полку „вдв“ поздєєва»
Таким чином:
— 45-тисячні повітряно-десантні війська рф втратили в Україні кілька тисяч найбільш підготовлених та боєздатних бійців. Решта частин та з’єднань не укомплектовані, зазнали втрат у техніці.
— «вдв» росії показали свою архаїчність. В умовах, коли ЗСУ мають достатній арсенал ППО, включно з мобільними комплексами («Ігла», «Стінгер» тощо), путінська хвалена десантура зазнає критичних втрат уже на етапі підльоту та десантування. Як наслідок, після приголомшливих втрат у перші ж тижні війни командування росармії відмовилося від використання десантників «за прямим призначенням».
— Заміна командувача «вдв» сердюкова на теплінського свідчить про те, що провал власної армії в Україні став очевидним вже і для путіна.
Але публічне визнання цієї очевидності є згубним для нього. Тому до закінчення війни будуть спроби підтримувати репутацію «вдв» медійними сюжетами.
Новими байками разом із ще радянськими пропагандистськими фільмами на кшталт: «У зоні особливої уваги» та пафосними піснями а-ля: «…расплєскалась синєва» можна й надалі годувати телеглядача. Але правду не сховаєш.
Отже, Україна з легкістю розбиває «непереможних» путінських десантників. І про це вже знають у всьому світі: від тайги до британських морів.
Джерело: Центр стратегічних комунікацій SPRAVDI
