Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Одним із болючих питань під час війни є співробітництво громадян країни, на яку здійснено напад, з окупантами. На це йдуть з різних причин — хто за гроші, хто з ідейних міркувань, хто, взагалі, від безвиході — нема чого їсти. І варіант виїжджати з окупованої території або працювати на агресора чи померти з голоду — кожен обирає для себе сам. Наразі, коли рашисти захопили близько 20% нашої території, проблематика колаборантства серед українців стала надактуальною.
15.03.2022 набули чинності Закони України № 2108-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» та № 2107-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення відповідальності осіб, які здійснювали колабораційну діяльність». Ними запроваджено відповідальність за співпрацю з державою-агресором в інформаційній, освітній, політичній, військовій, адміністративній, господарській та трудовій сферах.
Законами передбачено, що колабораціонізм буде мати наслідком як притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб, так і застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб.
Які ж саме діяння вважаються злочином, та яке покарання передбачене за їхні вчинення?
Почнемо з того, що чинне українське законодавство не містить визначення поняття «колаборація», «колабораціонізм», «колабораційна діяльність».
Сам термін «колабораціонізм» (від фр. сollaboration — «співробітництво») визначають як співпрацю населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників і участь у переслідуванні патріотів країни, громадянином якої є колаборант.
Історія колабораціонізму
Якщо подивитись у минуле, то прикладів колабораціонізму, на жаль, вистачає майже у всіх народах та державах. Так, типовим колаборантом, а простіше — зрадником, був Твердило Іванкович або Твердила — псковський посадник, відомий тим, що у 1240 році здав Псков лицарям Тевтонського ордена і очолив місто, яким керував півтора року.
Колаборантом був і відомий з історії московії Лжедмитрій, який деякий час царював на Москві під час «Смутного часу» на початку XVII cт.
Але найбільш поширеним явищем колабораціонізм став під час ІІ Світової війни.
У країнах, окупованих нацистською Німеччиною, були створені колабораціоністські уряди:
- у Нідерландах — уряд голови фашистської партії та «лейдера» (вождя) нідерландського народу Антона Адріана Муссерта;
- у Норвегії — уряд міністра-президента Відкуна Квіслінга;
- у Сербії — уряд генерала, прем’єр-міністра Милана Недича;
- у Словаччині — уряд Йозефа Тисо;
- у Франції — режим Віші на чолі з Анрі Петеном;
- у Хорватії — режим лідера усташів, «поглавника» Анте Павелича та інші.
Чимало зрадників було і на окупованій території СРСР.
Покарання зрадників було визнано необхідним і робилось відкрито. Перший процес над посібниками німецьких окупантів відбувся у Краснодарі — 14-17 липня 1943 року. Перед судом постали радянські колабораціоністи, які брали участь у воєнних злочинах на території Краснодара і Краснодарського краю. Вони були визнані винними у смерті понад 7 тисяч мирних громадян. Вирок був виконаний 18 липня 1943 року на центральній площі Краснодара. На засуджених до найвищої міри покарання висіли таблички «Покарання за зраду Батьківщині».
За словами англійського політичного оглядача Олександра Верта, переданими 21 липня 1943 року по Лондонському радіо, публічна кара в Краснодарі мала глибоке психологічне значення. «Вона з’явилася сигналом наближення дня розплати, суворим нагадуванням тим росіянам в окупованих районах, які ще співпрацюють з гестапо. Страта зрадників стала провісником того, що очікує їхніх німецьких господарів».
Після перемоги над нацизмом Європою прокотилася хвиля судових процесів над колаборантами, а також — позасудових розправ. Без суду нищили охоронців концтаборів, бургомістрів невеликих міст, працівників гестапо, поліцаїв. Так, наприклад, у Франції було страчено більш як 10 тисяч зрадників — і далеко не всі з них після судових засідань.
До смертної кари були засуджені голови урядів Петен, Лаваль, Квіслінг, Муссерт, Тисо. Недич наклав на себе руки, Павелич втік до Аргентини, після замаху на нього був поранений, втік до Іспанії, але невдовзі помер. Смертний вирок Петену був скасований через його вік — на момент винесення вироку йому було 89 років, і французи дали зраднику померти своєю смертю.
Сьогоднішній стан справ
З точки зору українського законодавства колабораційна діяльність може мати різні форми. За змістом ст. 111-1 Кримінального кодексу України, законодавець визначає як злочин, зокрема, наступні діяння:
- публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України;
- публічні заклики громадянином України до: підтримки рішень та/або дій держави-агресора, підтримки збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора;
- співпраця з державою-агресором, співпраця зі збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України, незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території;
- здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, уникнення відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України;
- здійснення громадянином України дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти;
- передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора;
- провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, зокрема окупаційною адміністрацією держави-агресора;
- організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах;
- добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території;
- добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Згідно зі ст. 111-1 КК України кримінальну відповідальність за здійснення колабораційної діяльності можуть нести фізичні особи, громадяни України.
Окрім того, у разі вчинення колабораційних діянь уповноваженою особою від імені юридичної особи, до останньої можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру, зокрема ліквідація.
Профільні закони, що стосуються діяльності політичних партій, громадських об’єднань, релігійних та благодійних організацій, профспілок, також було доповнено можливістю заборони їхнього функціонування, якщо їхніх уповноважених осіб було засуджено за колабораціонізм.
Залежно від тяжкості вчиненого колаборантом кримінального правопорушення, стаття 111-1 Кримінального кодексу передбачає різні види покарань, що можуть застосовуватися до нього:
- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років, як основне (ч.1 і ч.2 ст. 111-1 КК) так і додаткове обов’язкове покарання (частини 3-8 ст.111-1 КК);
- виправні роботи на строк до двох років;
- арешт на строк до шести місяців;
- штраф до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- позбавленням волі на строк до п’ятнадцяти років;
- довічним позбавленням волі.
Крім того, як додатковий вид покарання до винної особи може застосовуватися конфіскація майна. За вчинення дій, передбачених ч.4 ст.111-1 воно є обов’язковим.
Якщо колабораційні дії чи рішення осіб, передбачених частинами 5-7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, призвели до загибелі людей, або настання інших тяжких наслідків, вони караються позбавленням волі на строк 15 років або довічним позбавленням волі, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна, або без такої.
Отже, колабораціонізм в Україні — справа небезпечна, а покарання — невідворотне.
