Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
АрміяInform продовжує розповідати українським військовослужбовцям та цивільним українцям про так звані правила війни, що є синонімом міжнародного гуманітарного права (МГП). Норми МГП дозволяють правильно трактувати та кваліфікувати дії ворога, а також вести війну так, аби самим не перейти «межі».
Діти на війні — одна з найболючіших тем в умовах бойових дій. Адже саме ця категорія маленьких людей є найбільш вразливою та незахищеною, як фізично, так і психологічно. І як показує практика, окрім небезпеки дістати ураження від розірваних снарядів і куль, діти зазнають насильства від рук окупантів, залякування, примусового вивезення, мілітаризації тощо.
Яку кваліфікацію таким діям окупантів дає МГП та яке покарання за це передбачено, а також що важливо знати українцям, аби захистити своїх маленьких громадян, які опинилися посеред війни, говоримо з одним із кураторів проєкту «Право знати» — представником Управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України полковником В’ячеславом Раєвським.
— Пане В’ячеславе, саме слово війна є протилежністю гуманності та співчуття. Однак у МГП, попри власне регламентації правил поводження військових під час бойових дій, тема взаємодії з цивільним населенням, людяності та взаємодопомоги є наскрізними. Як це зображено у вашому проєкті?
— Так. Якщо перша частина нашого проєкту «Право знати», перші правила МГП були присвячені нормам поводження військових під час безпосереднього бойових дій, тобто не вражати цивільні об’єкти, розрізняти та усвідомлювати, що можуть бути супутні втрати та намагатися їм запобігти тощо, то друга частина цих правил — це власне про комунікацію військових і цивільних під час збройного конфлікту. Наприклад, заборона й пояснення чому крадіжки, грабунок є неприйнятними на війні. Тобто чому МГП забороняє привласнення чужого майна й чому це є злочином. Також визначає та розрізняє терміни: мародерство, трофеї тощо.
Окремою й досить важливою темою у МГП є правила поводження з дітками на війні. Діти, на жаль, — невіддільна складова збройних конфліктів, хоч би як нам хотілося, щоб цього не траплялися. МГП пояснює, що потрібно робити, щоб вони зазнавали найменших, тобто мінімальних негараздів від війни.
— Як убезпечити дітей від війни, коли вона вже триває?
— Перше, що треба зробити, коли на вашій території почався збройний конфлікт — по змозі евакуювати дітей якнайдалі від ведення бойових дій. Щоб вони не лише не перебували в будівлях, які можуть зазнати руйнації, не зазнали травмування снарядами, кулями, а й щоб навіть не чули вибухів поруч. Бо дитина, на відміну від дорослої людини, має несформовану психіку. Дуже часто впливи на нестійку дитячу психіку мають просто жахливі наслідки. Можу навести приклад зі свого досвіду. Певний час я перебував на посаді офіцера цивільно-військового співробітництва у районі ведення бойових дій. Якось (2017 року. — Ред.) ми допомагали цивільним, які тимчасово були евакуйовані з Авдіївки, повернутися додому після того, як у місті стабілізувалася ситуація. Привезли автобусами цивільних у центр до будівлі цивільно-військової адміністрації, майже всі порозходилися по домівках, а одна сім’я — бабуся, мама і двоє дітей — хлопчик років 12 і дівчинка років 6 — стоять і нікуди не йдуть. Я запитаю: «Чому ви не повертаєтеся додому?».
Жінки відповіли, що проживають у приватному секторі, це на околиці міста, близько до позицій військових, не можуть знайти машину, яка б змогла їх відвезти. Я запропонував допомогу. Але, коли ми привезли їх до будинку, почалися обстріли. Не по місту, а по позиціях військових. Однак це було достатньо близько й гучно. І якщо хлопчик — молодець, тримався, допомагав розносити всі ці речі з машини в будинок, то дівчинка, почувши обстріли, впала просто в істерику, вона розплакалася так, що її не можна було зупинити. Її мама на це все сумно сказала: «Вітаю, ми приїхали додому в Авдіївку». Було видно наскільки маленька дитина сильно травмована цією війною, наскільки її психіка глибоко страждає…
Саме через такі приклади ми розуміємо, як важливо відгородити дітей від цього всього жаху, що відбувається на війні. Адже навіть якщо діти не страждають фізично, психологічні травми теж бувають дуже глибокими. Тому перше, що треба зробити під час бойових дій — це захистити, тобто евакуювати діток фізично. Друге — подбати про їхню психологічну безпеку.
— Що ще є важливим маркером для збереження власне психологічної безпеки дітей на війні після того, як вони захищені від перебування поблизу бойових дій?
— У цьому контексті важливе місце займає захист освіти. Всі об’єкти, де дітки мають здобувати освіту: дитячі розвивальні центри, садочки, школи, гімназії, університети — жодним чином не мають бути уражені. Діти мають розуміти, що коли все минеться, вони зможуть спокійно повернутися у звичні стіни та продовжити звичне заняття, зокрема, навчання. Тому ми маємо робити все, щоб ці об’єкти не обстрілювалися та не спонукати противника їх обстрілювати. Тобто не розташовувати у цих будівлях наші підрозділи. Це ми пояснюємо в цьому правилі. І кажемо, що навіть якщо противник використовує школу як свій штаб, все одно треба подумати, що можна зробити, щоб не застосовувати зброю по цій будівлі. До прикладу, дати ефективне попередження: «Якщо ви не залишите будівлю, ми — вдаримо».
— Тобто треба пам’ятати також попередні правила МГП, зокрема «розрізнення» та «пропорційності», що передбачають визначення співмірності шкода/користь від застосування зброї.
— Так. В цьому контексті треба пам’ятати наше друге правило МГП щодо пропорційності. На жаль, воно таки передбачає, що можна вразити цей об’єкт, якщо він робить суттєвий внесок у ведення воєнної операції. Проте також треба оцінювати, скільки там може бути цивільних громадян, дітей. Обирати час доби, зокрема передбачати, що якщо плануємо завдати удару, то вночі точно дітей не має бути в цій школі. Але варто добре зважити питання шкода/користь, хоч ми вже й говорили про це в темах про «розрізнення» і «пропорційність», але повторюємо і в правилі «захист дітей».
— Визначмо також важливу річ. Якщо ми говоримо про дітей, то за МГП дітьми вважаються люди до якого віку?
— Дехто помилково гадає, що цей вік збігається з отриманням паспорта, тобто до 14 років. Адже згідно з національним законодавством, зокрема Законами «Про охорону материнства і дитинства», «Про соціальний захист військовослужбовців та їхніх сімей» саме до 14 років передбачені певні пільги для батьків, зокрема для батьків-військовослужбовців. Однак міжнародне гуманітарне право говорить про те, що дитиною вважається людина, яка не досягла повноліття, тобто 18-річного віку. Також говориться, що дітей до цього віку не можна ні безпосередньо, ні опосередковано залучати до ведення бойових дій, аби не наразити їх на небезпеку травмувань та загибель. Бо дітки — це наше майбутнє, майбутнє нашої країни і його треба берегти.
Як позитивний досвід ми приводимо в приклад Закон України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу», коли юнаками призовного віку вважається люди з 18 років.
— Історія знає випадки, коли діти під час війни були здатні виконувати завдання чи не на рівні з дорослими, організовувалися у партизанські загони тощо. Як це можна пояснити з точки зору МГП?
— Тут варто зазначити, що стосовно дітей не можна бути також і «в рожевих окулярах». Адже постріл дитини має таку ж ефективність, як і постріл дорослого, інколи навіть може бути більш ефективним — бо менш очікуваним.
Тобто коли ми говоримо, що за МГП діток в жодному разі не можна долучати до ведення бойових дій, щоб не наразити їх на небезпеку, ми також даємо рекомендації про те, що в жодному разі діти не мають бути близькі до наших позицій.
В одній із книг про реальні події сучасної війни описаний випадок про те, як дитина 5-6 років побувала в окопі. Дорослі стали свідками такої картини: дитина побачила вистріляний тубус від РПГ, попросила подивитися. Ті дозволили, бо ж це вже безпечна «іграшка». На їхній подив дитина правильно взяла предмет, правильно навела на наш БТР і… сказала — «бах». Тобто було очевидно, що якщо вона й не використовувала зброю, але неодноразово бачила, як це робиться. І якщо цій маленькій дитині дати заряджений гранатомет, вона зможе його застосувати. На це варто зважати під час ведення бойових дій.
Також ми звертаємо увагу у нашому проєкті на те, що з дітками, які перебувають у районі ведення бойових дій варто спілкуватися тільки тоді, коли поруч є дорослі, які за них відповідають — батьки, вихователі, вчителі. Бо діти в умовах війни поводяться по-різному. Хтось може дуже сильно злякатися, хтось навпаки маніпулювати дорослими. Як приклад можу навести, на перший погляд, безневинний випадок, який трапився з нами в Сєвєродонецьку. До нас підійшла дівчинка років 10 й запропонувала купити браслетик. Він не був ані патріотичний, ані виготовлений дитячими руками, навпаки, був дуже дивний і брудний. Ми вирішили запитати в дитини, що сталося, що вона продає свій браслетик. Дівчинка у 10 років зметикувала сказати, що мама дала їй гроші на продукти, але та їх загубила й тепер родині не буде чого їсти. Це, звісно, тисне на психіку, хочеться дитині допомогти. Але треба перевірити. Я кажу: «Добре, ходімо в магазин і купимо тобі продуктів». Дівчинка задумалася й запропонувала зайти краще в іграшковий магазин.
У цей час якраз повз нас проходили правоохоронці, вони пояснили, що дівчинка — місцева хитрунка, яка всіх новоприбулих військовослужбовців розчулює на гроші й іграшки, та повідомили, що її батьки просять не робити цього. Це приклад того, як діти можуть маніпулювати дорослими.
Продовження читайте тут.
