Він чітко усвідомлював характер та наслідки своїх дій, скерованих на підрив боєздатності частин та підрозділів Сил оборони України. Суд засудив громадянина України до 5 років…
Військовий експерт, координатор групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець спеціально для АрміяInform прокоментував ситуацію щодо бойових дій на східному напрямку.
Вочевидь, що головним сенсом дій угрупування військ противника під назвою «восток», протягом останнього тижня, було намагання створити для себе зручні умови щодо відновлення в подальшому широкомасштабного наступу в західному та північно-західному напрямках. Тобто зайняти район Бахмута, а також у взаємодії із лівофланговими тактичними групами угрупування «изюм» прорватися до Сіверська та вийти на ближні підступи до Слов’янська зі сходу.
«Урочистий вхід» російських військ у Сіверськ тотально провалився
Однак, діючи тактичною групою військ приблизно у 6-8 БТГр під загальним управлінням штабу 127-ї мсд, командування військ противника спромоглося лише просунутись на пару кілометрів уздовж Сіверського Донця між Білогорівкою та Снігурівкою. Після чого ЗСУ короткою контратакою спочатку відкинули противника до Білогорівки, а потім й вибили їх з району південніше Серебрянки та Григорівки, по суті притиснули передові підрозділи цієї групи до річки.
Таким чином «урочистий вхід росвійськ» у Сіверськ, про який вони встигли розтрубити майже з кожної праски та домофону, тотально провалився. Остання конвульсійна спроба пробитися у район південно-східніше міста, вийшовши на рубіж Верхньокам’янське − Івано-Дар’ївка, також скінчилася «урочистим ляпасом» для передових російських підрозділів. Сталося це головним чином через вперте небажання російського військового командування дотримуватись елементарних норм та стандартів організації та ведення тактичного наступу.
Ворог проводить танкові атаки без піхотного прикриття
Наприклад, проведення атак виключно танками без підтримки, навіть мінімальних піхотних сил, призвело до відчутних втрат противника у бронетехниці, зважаючи на перенасиченість українських підрозділів ручним протитанковим озброєнням різного класу та дальності дії.
Дивно, але серед російських військових командирів тактичного рівня, на 6-му місяці війни, все ще перебувають «особливо видатні генії», які вважають, що «всі ці розповіді про Джавеліни та якісь там Стугни-П» сильно перебільшені, і кидають в атаки відразу по декілька танкових взводів, або навіть рот, без жодного піхотного прикриття, у стилі «тільки вперед». Таке, наприклад, було нещодавно в районі Богородичного або південніше Верхньокам’янки.
Ну й загалом, щоб закінчити із Сіверським напрямком, варто, мабуть, відзначити, що після «нещодавного нарощування зусиль» (головним чином за рахунок 2-х додаткових БТГр 55-ї мсбр, які були перекинуті сюди з району Рубіжне − Воєводинка − Південне), організувавши чергову серію атак від Спірного на Івано-Дар’ївку та від Берестового туди ж, командування військ противника, також, судячи зі всього, дійшло до висновку, що їм варто тут трохи «зупинитися».
Адже навіть, не дивлячись на той факт, що основний обсяг втрат несуть БТГр 1-ї та 4-ї мсбр, чвк «вагнер» та «стрілецьки батальйони мобілізаційного резерву корпусів народної міліції» так званих 1-го та 2-го АК, БТГр зі складу кадрових російських 39-ї мсбр, той же 55-ї мсбр та 80-го тп, які діють у цьому операційному районі, також уже скоріше нагадують «посилені роти», ніж повноцінні посилені батальйони.
З моменту початку цих дій угрупуванням військ противника «восток» минуло понад тиждень, але його командування на цій ділянці так само далеке від досягнення своїх цілей, як й перед початком просування вперед. У своєму максимумі − це не більше ніж 1,5-2 км.
Певну зупинку у «стабільному тиску» на позиції українських військ у районі Сіверська та південніше з боку угрупування військ противника «восток» цілком можливо було спрогнозувати, після того, як їм не вдалося «з ходу» прорватися у Сіверськ.
Але я не думаю, що вона триватиме довго. Особливо в контексті того, що противник достатньо активно закінчує на цьому напрямку оперативне перегрупування своїх сил та засобів і явно розгортає ще одне угрупування військ на Краматорсько − Слов’янському напрямку.
російське командування зміщує акценти
Окрім того, за всіма ознаками, ця зупинка на Сіверському напрямку, скоріш за все, обумовлена не стільки бажанням російського командування угрупування «восток» вдумливо провести саме перегрупування своїх військ, скільки − зміщенням акцентів та головних зусиль з північної ділянки своєї зони відповідальності на південну, в район Бахмута, та ще південіше − Вуглегірська ТЕС та Семигір’я.
Що стосується безпосередньо Бахмута, то сенс останніх зусиль російського військового командування на цьому напрямку є очевидним − обійти та заблокувати саме місто з півдня та півночі, уникаючи необхідності штурмувати українські укріплення в цьому районі «у лоб».
Чесно кажучи, я на сьогодні не знаю − вдасться цього досягнути противнику, або ні, але я можу сказати точно − головною тут є північна тактична група противника, яка діє по загальній дирекції Володимирівка − Бахмутське, а також Володимирівка — Покровське. Саме тут сконцентровані головні сили угрупування «восток».
А саме − до 10-11 БТГр у першій лінії зі складу 76-ї пдд, 31-ї одшбр, 57-ї мсбр, 61-ї обр МП та 6-го «казачьего» мсп 2-го АК.
Ще десь з 5-6 БТГр відведені в «тактичній резерв на відновлення» зі складу 60-ї мсбр, 155-ї обр МП, 100-ї мсбр 1-го АК та зведених тактичних груп двох танкових полків − 26-го та 218-го тп.
Очевидно, що його найближчим завданням є вихід на рубіж Бахмутське − Покровське з послідуючим проривом у напрямку на Красну Гору та Параскіївку і перерізання дороги Бахмут − Слов’янськ у цьому ж районі.
Поки що командування угрупування «восток» дуже далеке від цього. На сьогодні його передові підрозділи намагаються прорватися лише в Покровське та Бахмутське. Й поки їм це зовсім не вдається. Але в цьому контексті варто мати на увазі, що противник ще не задіяв на цій ділянці основну масу своїх резервів, сконцентрованих якраз «за спиною» своєї «північно-бахмутської» тактичної групи.
Інша тактична група противника, у складі до 4-5 БТГр 5-ї мсбр, 11-го мсп 1-го АК та 2-х БТГр чвк «вагнер» вирішує подвійне завдання − намагається допомогти основним силам угрупування «восток» з напрямку Клинового, атакуючи позиції Сил оборони України в районі Покровського з півдня, а також − намагаючись просунутись через Веселу Долину на Опитне, південніше Бахмута та діючи з боку Вершини на Кодему та Семигір’я.
Сенс такого зірко-образного наступу цієї тактичної групи, всупереч усім положенням оперативного мистецтва, полягав у тому, щоб одночасно заблокувати Бахмут із півдня та примусити підрозділи ЗСУ залишити район Семигір’я − Вуглегірської ТЕС − Новолуганського. Тобто виконати поточні тактичні завдання на протилежних своїх флангах, що само по собі виглядає, м’яко кажучи, не дуже розумним рішенням.
Однак, як це не парадоксально, але, на мій погляд, ЗСУ рано чи пізно таки доведеться полишити цей район (навіть цілком можливо, що ця група ЗСУ вже відійшла, у мене дуже мало інформації з тієї ділянки фронту) та спробувати закріпитися на рубіжі Кодема — Гладосове. Адже по суті противник уже вийшов на ближні тили наших підрозділів, які оборонялися в районі Семигірья та Вуглегірської ТЕС.
російське військове командування застрягло на самому важливому напрямку у найвідповідальніший момент
На Слов’янському напрямку, тобто північніше самого міста, сьогодні також відбуваються достатньо суперечливі речі.
Так, угрупування військ противника «изюм», яке, судячи зі всього, згідно зі своїми планами вже повинно було не менш як тиждень тому захопити Іванівку та прорватися до Новомиколаївки і далі на Черкаське, діючи, як мінімум, двома ударними тактичними групами військ, застрягло в лісі південніше Мазанівки, яку воно до цього штурмувало майже місяць.
Таке саме відбувається на рубежі Долина − Богородичне, обидві сторони поперемінно то атакують, то контратакують, відбиваючи по черзі ті чи інші ділянки місцевості, лісосмуги та балки.
Іншими словами, стягнувши південніше Ізюма купу війська, російське військове командування якось так застрягло на самому важливому напрямку в найвідповідальніший момент.
Більше того, в районі Курулька − Дібровне ЗСУ раптово, але достатньо потужно, контратакували одну з цих груп у її правий фланг й примусили зупинитися повністю і навіть на певних ділянках відійти.
Нині там у противника продовжується якась незрозуміла метушня. Підозрюю − вони знову затіяли в середині угрупування «изюм» чергове перегрупування сил та засобів з метою зміни «шила на мило».
На місце тих, хто поніс втрати, діючи як передові підрозділи у складі тактичних ударних груп з других ешелонів висувається чергова партія «штурмовиків», яких більш-менш «відновили» протягом попередніх тижнів.
Отже, підсумуємо. На мій суб’єктивний погляд, уся ця гіпотетична операція противника із захоплення останньої крупної міської агломерації Донбасу, яка ще залишається під контролем України (Слов’янсько-Краматорська), має бодай мінімальний сенс та шанс на успіх, лише в одному випадку. Це відбудеться, якщо військам противника вдасться одночасно прорватися на її ближні підступи відразу на кількох вирішальних напрямків і заблокувати її. У всіх інших випадках, зокрема, навіть якщо якомусь угрупуванню військ противника самостійно таки вдасться, наприклад, прорватися на околиці міста Слов’янськ (нехай навіть двом угрупуванням, наприклад «изюм» та «восток») та зв’язати там бої, це все одо скінчиться для них так само, як й під Києвом − розгромом та відходом.
