Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Українці продовжують вступати до лав добровольчих формувань територіальних громад.
Так зробив і 28-річний чоловік із позивним «Андре». У цивільному житті він працював на заводі інженером-технологом.
— Коли до нашого населеного пункту вдерлися росіяни, майже відразу зайшли і в мій будинок. Я знав, що вони перевертають у помешканнях догори дриґом буквально все, шукають документи, фотографії, забирають із собою учасників АТО чи колишніх військових, багатьох із них катують. 5 років тому я проходив службу в одній із механізованих бригад. Та якимось дивом, навіть знайшовши в мене травматичну зброю, вони просто забрали її, залишивши мене поза увагою.
Коли росіян вибили з Київської області, я відразу вирішив йти до ДФТГ. Ситуація, коли ворог майже зненацька приходить до нашої домівки, не має повторитись ніколи. Тепер у мене в руках є зброя, і я максимально намагаюсь навчитись військової справи. Ще не можу сказати, що я вже крутий військовий профі, але відповідну базу маю. Принаймні СВД опанував досить непогано. ДФТГ для мене є підготовчим етапом до наступних кроків.
У моєму добровольчому формуванні вже є люди, які пішли служити до ЗСУ. Мій товариш, приміром, пішов до Десантно-штурмових військ, вже воює. Я теж тепер думаю над тим, щоб після ДФТГ піти служити до ЗСУ.
