Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Парадоксально, але численні обстріли, вбивства, розпилення їдких димів, публічні наруги над цивільними та навіть зґвалтування дітей не сформувало в усіх українців відрази до всього рашистського.
На жаль, багато хто ще продовжує абсолютно серйозно вести дискусії про культурний внесок російських письменників і поетів та неприпустимість зносу пам’ятників «русскай культури». Деякі публічні особи відверто обороняють світлу пам’ять, наприклад, пушкіна чи лєрмонтова, які «ні в чьом ні вінавати». Звичайно, ні в чому. Окрім таких «дрібниць», як ксенофобія та імпералізм.
Чому захист російської культури небезпечний
Ізоляція українського інфополя від будь-яких проявів «русского міра» — це не лише питання безпеки в майбутньому, а насамперед — захист наших людей в емоційному сенсі вже сьогодні. Схоже, поціновувачі «вєлікорусской культури» категорично відмовляються визнати, що український народ переживає колективну психічну травму.
А якщо бути до кінця відвертими, колективну ретравму, оскільки це не перший акт геноциду, який здійснює російська імперія щодо українців.
Чи нормально відчувати відразу до всього загарбницького?
Так, навіть більше, цілком нормально відчувати цілий букет реакцій, від розпачу до панічних атак. Цинізм та відсутність емпатії — це сам факт існування дискусії стосовно того, чи мають пушкін з лєрмонтовим право на пам’ятник в Україні і чи повинен проспект носити ім’я толстого. Навіть, якщо є якісь логічні аргументи. Хоча, як показує історія, імпералізм та ненависть до України та всього українського серед російських діячів культури завжди вітались.
На підсвідомому рівні українці, які пережили травматичний досвід, побачивши пам’ятник будь-якому писемному росіянину, автоматично повернуться до спогадів про окупантів, ревіння танків, обстрілів, втрати дому та поховання близьких.
Питання дійсно дискусійне, адже багатьом українцям із ранніх років розповідали про геніальність «русскіх класікоф», але знищення насаджених образів месій у власній свідомості та прийняття нової реальності — один із кроків до перемоги українізації.
