Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Його не потрібно представляти при зустрічі — більшість українців знає, слідкує, довіряє та захоплюється його активною роботою для наближення нашої перемоги.
Сергій Притула — насправді народний волонтер, у штабі якого невпинно триває рух: машини, тепловізійна оптика, дрони та тонни ліків. Щодня туди хтось завозить провізію, водночас хтось її отримує та везе у свої підрозділи…
За 8 років війни волонтерська діяльність його фонду сягнула шалених масштабів, передусім за останні місяці, коли в Україні триває широкомасштабне вторгнення рф. Особливо успішним став національний проєкт «Народний Байрактар» фонду Сергія Притули.
Окрему нішу займає інформаційна діяльність Сергія та його фонду як на внутрішньо українському, так і на міжнародному просторі. Про його діяльність та позицію пишуть десятки провідних українських та іноземних ЗМІ, доносячи до своїх читачів правдиву інформацію про війну українського народу проти російської агресії. Саме про інформаційну боротьбу Сергія Притули та його фонду — в нашому інтерв’ю.
— Пане Сергію, ви і ваш фонд є активними в українському та світовому медіапросторі. Наскільки важливою є інформаційна складова у справі оборони України проти російської агресії?
— За кордоном тема війни в Україні ніколи не перебувала на чільному місці, не стояло занадто гостро. Тому ми маємо подякувати українській і міжнародній журналістській спільноті, яка зробила і робить усе можливе, щоб донести до світу правду про напад рф на Україну. Після 24 лютого в Україну приїхали понад 2000 акредитованих журналістів західних медіа. Спілкування з українськими та іноземними журналістами стало одним із важливих напрямків роботи фонду, бо інформаційний фронт є так само важливим, як й інші ділянки нашої роботи.
Коли журналісти відкривають правду про те, як працює рашистська пропаганда, тоді й іноземні суспільства починають впливати на свої парламенти та уряди з питанням, що вони вже зробили та можуть ще зробити для України.
Так, лише за перші 1,5 місяця я дав понад 50 інтерв’ю всім світовим виданням: CNN, BBC, SkyNews, The Guardian… Тут були всі — від Португалії до Естонії, від Ізраїлю до Австралії. Коли журналісти відкривають правду про те, що рф — тотальне зло, вбивці та ґвалтівники, садисти та крадії, коли вони показують те, як працює рашистська пропаганда, тоді вже й іноземні суспільства починають підтримувати Україну та тиснути на свої парламенти та уряди з питанням, що вони вже зробили або можуть ще зробити для України. Далі починається політичний пасьянс, бо кожна влада хоче залишитися чинною. Якщо ж влада не виконує замовлення, які їй задає суспільство, то вже завтра вона стане опозицією.
— Тобто, працюючи з журналістами провідних світових медіа, ми можемо вплинути на суспільство та і на правління іноземних країн. А чи можете оцінити зі свого боку, наскільки потужною є саме громадська підтримка України за кордоном?
— Наведу приклад з власного досвіду. На Харківщині під Чугуєвом я передавав допомогу роті «Чарлі» — це іноземний легіон, і там спілкувався з італійцем, французом, американцем та поляком. Я спитав у них про мотивацію, і тоді поляк сказав, що він дуже добре пам’ятає, що таке радянський союз, що таке рф у цілому, і що він не хоче бачити російський окупаційний чобіт на польській землі. Він приїхав сюди, щоби допомогти Україні зупинити та відкинути ворога, захищати інтереси Польщі в Україні.
Італієць з французом стверджували, що вони тут воюють за цивілізований світ, тому що росія — це тиранія. Дивлячись на них я бачу перед собою людей, які мають світогляд, сформований завдяки правдивій інформації, а не живуть у системі координат подвійних стандартів, коли однією рукою виділяють мільярд допомоги Україні і водночас платять 40 мільярдів рф за енергоносії. Тут, «або хрестик зніміть, або труси надіньте», — як каже стара добра приказка.
Саме такі люди, як ті, з ким я спілкувався на Харківщині, і формують громадську думку в своїх країнах. Вони роблять це завдяки правдивій інформації, яку доносять до них журналісти.
— Агресія рф проти України почалася набагато раніше за 24 лютого 2022 року. Однак, належної уваги Україні світові медіа не приділяли. Чому?
— Якщо брати суху статистику, то ми перебуваємо на 55 місці в рейтингу економік світу, тому увага до нас була відповідною. Під цим кутом зору розглядати Україну як важливий складник світового ВВП, можливо, й не доцільно. Але є інші аспекти: безпекові, гуманітарні, екологічні… Зрештою, й економічні також, які стали особливо відчутними саме після широкомасштабного вторгнення рф. Наприклад, українська соняшникова олія і пшениця є критично важливими для світу.
Тож ми, можливо, і не є економічним «тигром», але точково українське питання є вкрай важливим. Зокрема, на ринку продовольчих товарів українське зерно йшло на Близький Схід, в Африку, в інші країни, і без нього зараз може бути дуже складно. Поки Україна поставляла на світовий ринок пшеницю, все було добре, сприймалося як елемент того, що має бути за замовчуванням. Тепер же, коли в Україні хліб блокується, то в Африці почнеться голод і це приверне до нас увагу політиків і ЗМІ.
Протидія проросійським лобістам і донесення правдивої інформації про те, що відбувається в Україні й у світі, — вкрай важливе завдання для українців.
І це питання не лише країн, в яких може початися голод. Це питання світової безпеки. Куди тікатимуть африканські біженці? Звісно, в Європу, яка нині й так перенапружена, бо там вже перебувають близько 5,5 мільйона українських біженців. Чи витримають європейці ще 10-15 мільйонів біженців з Африки? Тому, все взаємопов’язано, й в основі цієї світової кризи стоїть російська федерація, яка злочинно зруйнувала всі глобальні безпекові та логістичні компоненти.
Тобто зараз ті країни та уряди, які були проросійськими чи корумпованими росією, розуміють, що з цим усім необхідно щось робити. російське лобі лишається достатньо сильним в Європі, і ті процеси, які відбуваються, йдуть дуже туго. Протидія проросійським лобістам і донесення правдивої інформації про те, що відбувається в Україні й у світі, — вкрай важливе завдання для українців.
— Ситуація з іноземним інформаційним простором зрозуміла. А чи все добре зараз у нас на внутрішньому українському інформаційному полі?
— Не забувайте, що ще якихось пів року тому, кожен четвертий українець не вважав рф державою-агресором. Так, зараз ситуація змінилася докорінно, однак і нині інформаційна робота так само важлива для українських волонтерів. Слід визнати, що попри успішну роботу українських фахових журналістів, ситуація лишається непростою. Російські ІПСО працюють в Україні дуже активно. Російські ботоферми діють в українському інформаційному середовищі безперестану і розганяють зраду, де тільки можна. На жаль, певна частка громадян України свідомо чи, сподіваюся, все ж несвідомо підхоплюють тези, які вкидають російські іпсошники. До прикладу, часто бачу корисних ідіотів, які підтримують зраду про те, що всі комбати та офіцери в штабах погані, бо вони не люблять та не поважають українського солдата.
Більшість з тих, хто поширює тези російської пропаганди, взагалі не розуміють, що відбувається на передовій. Коли вони розказують про, те що українські комбати щось «віджимають» у солдатів і кидають їх голими/босими на російські танки — це повна маячня. Ось де, наприклад, загинув командир батальйону 72-ї механізованої бригади імені Чорних Запорожців ЗСУ майор Андрій Верхогляд? У штабі чи на полі бою? Він був разом зі своїми воїнами на передовій. Зрадофіли, на жаль, знецінюють подвиг українських офіцерів.
— Як можна протидіяти поширенню російської пропаганди і чому так важливо, щоб усі українці це зрозуміли?
— Російські іпсошники прагнуть зіткнути між собою цивільних, які не орієнтуються у військових справах, з одного боку, і військових, відповідальних професіоналів, з другого. Армія ж має відучувати підтримку суспільства, а не наражатися на безпідставні звинувачення.
В умовах війни розхитування і розколювання суспільства є успіхом для рф. Попереду зима, яка є великим викликом для української влади та світової спільноти. Тому рф, яка не може перемогти нас у мілітарний спосіб, намагається налаштувати наше суспільство проти тих, хто воює за Україну. росія хоче щоби українське суспільство волало до влади про мир на будь-яких умовах, тому протидіяти вкиданню і поширенню цих тез в інформаційному просторі є дуже важливим завданням.
— Попри поширення зрадофільських настроїв, масовою є і протилежна позиція — самозвинувачення і самокартання українців через те, що вони зараз не в ЗСУ, не на фронті, не на передовій чи не можуть робити «достатньо» для перемоги. Що б ви порадили з цього приводу?
Усі не можуть і не повинні бути на фронті одночасно. ЗСУ боронять Україну на передовій, однак у кожного українця свій фронт. Живучи у відносному спокої, ми маємо скеровувати всі свої зусилля на те, щоби армія відчувала, що тил — з нею.
— Деколи у мене справді складається враження, що люди не цінують самих себе в контексті того, що відбувається. Війна — це великий жах, і багато хто випалює себе зсередини, вважаючи, що недостатньо робить для армії чи для перемоги в цілому. Але ось, наприклад, ми п’ємо каву тоді, коли країну обстрілюють ракетами. У нас є вода, газ, електрика, у нас працюють магазини, — то хіба це не диво, що під час такої страшної війни ми тримаємося одне одного і кожен працює на якійсь своїй ланці. Армія дає нам можливість не відчувати безпосередньо цього жаху. Ми ж своєю чергою мусимо бути вдячними армії за це і, живучи у відносному спокої, скеровувати всі свої зусилля на те, щоби армія відчувала, що тил з нею.
Усі не можуть і не повинні бути на фронті одночасно. ЗСУ боронять Україну на передовій, однак у кожного українця є своя передова. Коли ми бачимо, як українські фермери на комбайнах під російськими обстрілами збирають хліб — це хіба не передова? Це хіба не титанічна праця, щоби українець мав хліб, і щоби люди в усьому світі мали хліб. За всесвітньою продовольчою програмою ООН ми поставляємо левову частку українського зерна до країн, які цього потребують. Нині, коли рф блокує наші порти, вона ставить під загрозу існування десятків мільйонів людей на планеті.
Тому, не треба себе картати, а просто потрібно зрозуміти, де і на якій ділянці ви можете приносити користь. Візьмемо до уваги наш фонд. Тут є люди, які працюють 24/7. Є люди, які приїздять сюди після своєї основної роботи, щоби попрацювати у нашому діджитал відділі. Є також ті, хто не мають змоги працювати особисто, але можуть донатити. А якщо людина не має грошей, то вона може плести маскувальні сітки, як, до прикладу, моя мама та син. Це вагомий внесок моєї мами пенсіонерки та мого сина-підлітка в допомогу армії.
У війну просто ходити на роботу та сплачувати податки — це вже величезна робота на перемогу. Якщо ви підприємець, то забезпечуйте роботою тих, хто цього потребує.
Як перестати себе картати за те, що ви не на передовій (поради від Сергія Притули).
1. Працюйте та сплачуйте податки — цим ви допоможете Україні.
2. Якщо ви підприємець — створюйте нові робочі місця, забезпечуйте роботою тих, хто цього потребує.
3. Якщо маєте змогу — допомагайте ЗСУ та волонтерам фінансово.
4. Якщо є змога, бажання і сили — допомагайте волонтерам, робіть щось корисне для громадян України, для ЗСУ.
5. Підтримуйте український народ, українську державу й українську армію, протидійте поширенню зрадофільства на інформаційному полі.
