У росії продовжують брехати про те, що Кримський півострів вдалося загарбати в України й окупувати «без жодного пострілу», тому що ніхто не чинив активного спротиву. Насправді опір…
Настя, Дмитро, Влад, Марія — студенти Вінницького національного медичного університету. Ірина Зінов’єва, Людмила Бухова-Кулібаба, Галина Зулінська — матері загиблих захисників. Марина Сєваєва — дружина загиблого воїна. Вадим Кошелєв — представник протестантської церкви, Іван Перепелиця — ПЦУ. І просто чоловік за прізвищем Твердохліб, який щотижня привозить допомогу. Усі ці люди — різні за характером, віком, освітою, місцем роботи, життєвим досвідом. Але сьогодні їх об’єднує одна мета — допомогти та підтримати поранених, які проходять лікування у медичних закладах Вінниці та області. Вони — госпітальні волонтери.
— Допомогу пораненим надаємо ще з 2014 року. І якщо до 24 лютого команда вінницьких госпітальних волонтерів налічувала до 30 осіб, то сьогодні нас уже майже п’ять десятків, — розповіла кореспондентці АрміяInform Олена Верлан-Кульшенко, голова наглядової ради громадських організацій волонтерів при ВМКЦ ЦР. — Працюємо щодня, без вихідних. Акумулюємо в себе медичні засоби та препарати, засоби особистої гігієни, одяг, смаколики, воду та інші речі, які потім передаємо лікувальним установам.
Визначити обсяг виконаної волонтерами роботи та зібраної ними допомоги доволі складно. Інвалідні візки, функціональні ліжка, хірургічне оснащення та столи, апарати для очищення ран та апарати УЗД, урологічні та гінекологічні крісла, а ще медикаменти, памперси, пелюшки… Допомога надходить як від місцевих, так і від закордонних меценатів. Українська діаспора в різних країнах, зокрема Польщі, Італії, Молдові, Ірландії тощо, щоденно працює задля нашої Перемоги.
— Ці люди просто неймовірні, вони збирають гроші, речі, розповідають місцевим мешканцям про події в Україні, — додає Олена Верлан. — Хочу відзначити італійську діаспору, зокрема пані Марію Собчук, яка просто підняла цілий пласт навіть не волонтерського рівня, залучивши до допомоги великі фармацевтичні компанії Італії. Вона передала 5 великих бусів із медичними препаратами та обладнанням до Гуманітарного штабу Вінницької ОВА. Співпрацюємо і ми з нею.
У нашій волонтерській ієрархії є лише один очільник — це український захисник, який потребує максимальної опіки
Варто зазначити, що робота госпітальних волонтерів — це не лише збір і передача гуманітарної допомоги. Підійти до пораненого, поговорити з ним, викликати його довіру, дізнатись про особисті потреби чи скарги, допомогти йому сісти в інвалідний візок та повезти в місто. Усе це потребує від волонтерів неабияких комунікаційних навичок, душевних сил, чуйності, уваги та вміння співчувати. Адже не кожному поранений захисник чи захисниця може показати свої слабкості. Тож госпітальні волонтери здаються невидимими, вони без афішування свої присутності та фотозвітів постійно перебувають поряд із пацієнтами.
— У суспільстві чітко створено образ військового передусім як захисника. А воїн як пацієнт — це трохи інший напрямок, глибоко інтимний та дещо болючий, який вимагає безмежної довіри. І ця довіра багато чого вартує. Тут нам дуже стає у пригоді досвід батьків і дружин загиблих, а також тих, хто нині на передовій. Вони роблять колосальну роботу із підтримки поранених, особливо тих, хто у важкому стані. Окрім того, ми супроводжуємо захисників, які перебувають на лікуванні, юридично, допомагаючи оформляти документи.
Велику частку роботи волонтерів під керівництвом Олени Верлан-Кульшенко становить допомога військовим, які на передовій. Окрім медичних препаратів, доставляють до підрозділів військове спорядження, обладнання, а також смаколики. Під час крайньої поїздки на Донеччину волонтери передали захисникам ще й величезну сонячну батарею.
— Я дуже пишаюсь нашою командою, — завершує розмову пані Олена. — Коли бачу людей, які щотижня витрачають сили, ресурси, час, розумію, що не маю права зупинятись. Надихає й те, що ми працюємо як один великий злагоджений механізм, коли нам не треба робити планування, ділити між собою обов’язки, будувати ієрархію. Адже в цій системі є тільки один головний — це наш захисник, який потребує максимальної опіки та підтримки. І ще я захоплююсь нашими студентами-медиками. Майбутні лікарі, вони будь-якої хвилини чи то вдень, чи то вночі, готові виконувати різні завдання.
Із початком широкомасштабного вторгнення до діяльності вінницьких госпітальних волонтерів додався ще один напрямок — допомога внутрішньо переміщеним особам. Також вінничани передають гуманітарні вантажі своїм колегам — медикам Миколаєва, які нині дуже потребують підтримки. А з 14 липня невтомні волонтери опікуються родинами, які постраждали від ракетного удару по Вінниці 14 липня.
