Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
Під час співпраці з волонтерами Всеукраїнського об’єднання «Спілка Учасників, Ветеранів, Інвалідів АТО та бойових дій» (СУВІАТО) журналіст АрміяInform дізнався про цілющу мазь «Живиця+» і, зацікавившись темою, познайомився з її творцем, Ігорем Логвиненком, та розпитав його про «Живицю». Виявилося, що за роки війни чоловік виготовив та передав захисникам на передову вже понад 20 тис. баночок цієї чудодійної мазі, яка спочатку підняла на ноги його самого, а згодом – і тисячі інших українців.
– Знаємо, що біль у спині, суглобах, при травмах, вивихах та пораненнях є невід’ємними супутниками під час проходження військової служби, тому всюди по наших східних маршрутах веземо з собою вже відому фронту мазь «Живиця» Ігоря Логвиненка, – розповідають у СУВІАТО. – Мазь можна накладати на відкриті рани, загоює опіки, відновлює суху шкіру, обпалену гарячими вітрами та всюдисущим пилом. А головне – реально полегшує біль та прискорює відновлювальні властивості організму.
З нещодавнього відрядження на Схід волонтери привезли для пана Ігоря свіжі відгуки бійців на його «Живицю»:
«О, живиця! Клас! Бо якраз нога загоюється після осколків, у мене одна баночка є, але одної не вистачить, давайте ще!». «О, це саме в тему! Давай от на фоні моїх мозолів і сфоткаємо!».
Що ж таке ця «Живиця» й на що вона здатна?
Як розповідає сам автор і виробник цієї мазі, живиця – це від слів «живитись Життям».
– Головна перевага моєї мазі «Живиця+» – простота, – говорить Ігор. – Мазати там, де болить, і втричі ширше. І все. І на ранок не болить. Не болить багато того, що не минало роками. За великим рахунком, виготовлена мною «Живиця» насправді має цю дію – від всього!
Ігор Логвиненко – киянин, за освітою – фізик. Відповідно і математик, і повинен з великим скептицизмом ставитися до того, що робиться руками за старовинними рецептами. Втім, як то кажуть, життя змусило повірити… Ще в ранній молодості він переніс кілька важких багатогодинних операцій, і не мав жодних втішних прогнозів лікарів. І тоді одна людина дала йому рецепт засобу, коріння якого сягало в медицину 18-го століття. І він допоміг, і дуже швидко, вже за 10-15 хвилин! Тоді Ігор почав вивчати, застосовувати та вдосконалювати напрямок цього засобу.
Згодом йому знов «поталанило» – внаслідок падіння з великої висоти на бетон Ігор дістав компресійний уламковий перелом хребта зі зміщенням хребців.Кілька тривалих операцій і – безрезультатно. Довго сидіти й стояти не міг. Ходити – практично не міг взагалі. Міг активно лежати, і то з обмеженнями…
– Ще коли чекав на другу операцію, прийшов старий друг – надзвичайно цікава людина, – продовжує розповідь Ігор. – Наприклад, пів року без їжі ходив Тибетом. Він і приніс мені живицю та розповів, як її треба приготувати.
Ігор відверто розповідає, що спочатку пробував готувати мазь по-іншому. Мабуть, гадав, що розуміє, як з наукової точки зору краще. Втім, все ж повернувся до того середньовічного рецепту, що отримав на початку. Таким чином, почавши лікування з себе, він позбувся 6 великих гриж та 5 протрузій. Каже, якби не живиця, то була б перша група інвалідності, а так – тільки друга.
– Через рік після того, як я зробив перший вдалий варіант мазі, я взяв рюкзак і пішов у гори за новою живицею, бо та вже закінчувалася, а ще треба було для багатьох інших людей, – каже чоловік.
Звичайно, у гори він пішов по-своєму, у супроводі. Але – своїми ногами, і наплічник ніс сам. Живицю збирав не будь-яку – Ігор переконаний, що цілющі властивості має лише та смола, яку дерево віддає саме, а не через надсічки, що роблять, збираючи її для потреб фармацевтичної промисловості.
– Смола, добута шляхом надсічок – це не живиця, – говорить він. – І ще – такий нюанс. Якщо я був у якомусь лісі й збирав тут живицю, то немає сенсу приходити сюди знову, скажімо, через 5 чи 7 років, адже живиця, яку я збираю, утворювалась тут протягом 30-50 і більше років – протягом життя лісу. І не у всякому лісі є живиця. Тобто, якщо я на цих кількох квадратних кілометрах зберу 50 грамів живиці за день, то це – аж на 7 баночок мазі.
Менш ніж за рік до російської агресії, влітку 2013-го, Ігор, немов би відчуваючи, вирішив зібрати значно більше сировини. Не було жодних припущень, звідки може з’явитися така кількість людей, кому може стати в нагоді його «Живиця», але він зібрав чимало сировини й взявся до роботи.
Уже навесні 2014 року стало зрозуміло: «Живиці» потрібно багато. Протягом того лиховісного року Ігор Логвиненко намагався віддати свою «Живицю» кожному, хто рухався на Схід.
– На початку 2015 року вже склалося коло, кому я міг довіряти, – свідчить чоловік. – Це, перш за все, «Мем» – Валентина Олефіренко, це Госпітальєри, СУВІАТО, медики деяких підрозділів, багато чудових волонтерів.
З 2014 по 2021 рік він відправив до району проведення АТО/ООС близько 16 тисяч баночок «Живиці». З листопада 2021 року, коли багатьом стало зрозуміло, що широкомасштабна війна з рф може початись в будь-який момент, зробив і відправив ще тисячу баночок – щоб було на випадок, коли комунікації будуть зруйновані. Відразу після 24 лютого переніс виробництво західніше Києва, і зробив ще 2 тис. (це річна кількість). Відтоді Ігор працює у Житомирі.
– Так, комунікації, як я і побоювався, на той час уже були зруйновані, – говорить чоловік. –Тож відправляв Живицю з волонтерами. Пакував навіть не у традиційні баночки, а у великі каністри та усе, що було під рукою. Взагалі я вважав, що цієї кількості, двох тисяч та тисячі до початку вторгнення, може вистачити до кінця війни й нашої Перемоги. Але… Запаси закінчуються, і я зробив ще 1 тисячу – нині відправляю за потребою, адже пошта працює майже до передової.
Весь цей час Ігор робив «Живицю» за власний кошт. Втім, сировина закінчується, а тара для мазі, ці маленькі баночки, теж коштують грошей, яких уже немає. Тож не так давно на своїй сторінці в соцмережі він оголосив про збір коштів задля виготовлення й доправлення на передову «Живиці». Нещодавно відзвітував: отримав кошти й майже 12 тис. гривень витратив лише на тару.
Взагалі Ігор говорить, що теоретично може зробити до 10 тис. баночок за рік. Мабуть, цього року виготовить саме стільки.
– До ескалації готувалися всі роки війни, і якийсь запас живиці зібрав, – каже він. – Точно зроблю всю кількість, яка потрібна. Я готовий відправляти медикам у військові частини на передову, бо вони будуть використовувати найбільш ефективно. Але тим, хто спробував, знає «Живицю» і зацікавлений. Таких, до речі, чимало – брали і бойові медики підрозділів, і начмеди, і навіть деякі шпиталі. Проте не афішуватиму, які саме, адже це – нетрадиційна медицина, і «Живицю» використовують лише ті, хто спробував її та переконався у цілющих властивостях.
Ігор шкодує, що, на жаль, його технологія – із серії «зроблено руками» і не може бути сертифікована й запущена у промислове виробництво. Хоча фактично «Живиця» є незамінними ліками майже від усіх неприємностей в поході та на передовій. Вона допомагає при болях суглобів та хребта, дуже швидко загоює рани й опіки, стає в нагоді при м’язових болях, проблемах зі шкірою, включаючи герпес та псоріаз. Навіть повертає нюх, втрачений після перенесеного ковіду й на початку запобігає нежитю, кашлю, застуді та ГРВЗ. Про все це свідчать численні відгуки тих, хто лікувався «Живицею». І найбільше їх – саме з передової.
