Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Майже щодня Президент України підписує укази про нагородження військовослужбовців, героїчні вчинки яких наближають нашу перемогу над окупантами. Серед тих, хто 19 липня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії був удостоєний ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, — підполковник Михайло Копійка, начальник групи цивільно-військового співробітництва (ЦВС) угруповання наших військ на східному фронті.
Здавалося б, що може бути більш мирним, ніж ЦВС! Але нагорода Михайла Юрійовича дуже і дуже заслужена.
Військових зі структури цивільно-військового співробітництва ЗСУ часто називають «сіміками» (CIMIC — англійська абревіатура від civil-military cooperation), і з 2014 року вони проводять вкрай важливу роботу в районах бойових дій.
Від безпеки інформації до ЦВС
Киянин Михайло Копійка навчався у столичному військовому інституті управління та зв’язку (нині — ВІТІ НТТУ КПІ) за спеціальністю безпека інформації, але після мобілізації у 2014 році так сталося, що офіцеру довелося вирішувати багато питань, пов’язаних із нашими загиблими хлопцями. Тривалий час Копійка спостерігав за роботою групи транспортування та пошуку тіл загиблих військовослужбовців — у рамках гуманітарного проєкту ЗСУ «Евакуація 200» — і зрозумів, що хотів би цим займатися професійно.
Тож у наступну ротацію на схід Михайло Копійка поїхав уже після закінчення спеціальних курсів цивільно-військового співробітництва. У районі операції Об’єднаних сил (ООС) багато працював над поверненням наших загиблих героїв додому, налагоджував контакти з представниками місцевої влади, підприємствами та організаціями. Усе це стало в нагоді після повномасштабного вторгнення російських військ до України.
24 лютого 2022 року
Якщо до лютого 2022 року структура ЦВС у районі проведення ООС, яку очолював Михайло Юрійович, в основному працювала над підвищенням іміджу ЗСУ серед місцевого населення, організовувала взаємодією з органами державної влади та вирішувала спільні з цивільними структурами завдання розвитку Донецько-Луганського регіону, то після 24 числа система співробітництва зазнала потужного удару ворога. Внаслідок вторгнення була зруйнована критична інфраструктура, а розпорошені по неокупованій території владні інституції перейшли на воєнний стан. Лише завдяки налагодженій за минулі роки взаємодії вдалося швидко організувати гуманітарну допомогу, евакуацію, співпрацю «всіх з усіма» — для організації надійної оборони…
Коли дивишся на цього високого заклопотаного «штабного офіцера», ніколи не здогадаєшся, яка важка ноша впала на його плечі. Але енергії Копійки може позаздрити кожен! Усі ці місяці від початку широкомасштабного нападу рф він майже не буває на місці, спить в дорозі, їсть на ходу, його зелений військовий автомобіль безперестанку літає між «передком» і першою лінією, зруйнованими вулицями прифронтових містечок, прихованими пунктами дислокації військ та польових штабів місцевої влади. Спектр завдань начальника групи ЦВС надзвичайно широкий та відповідальний! Від де роздобути старлінк чи генератор для підрозділу до як заспокоїти змучених переселенців, від термінової евакуації сотень людей до організації безпечної ночівлі для великої групи військових.
Уся надія — на військових!
На жаль, цивільна влада не завжди має змогу повноцінно працювати в районах ведення інтенсивних бойових дій, і вся надія — на військових, на підрозділи ЗСУ. У гарячих місцях Донеччини і Луганщини, де не знаєш, коли прилетить чергова міна чи ракета, навколо себе люди бачать лише військових і сподіваються на їхню допомогу в будь-яких питаннях. І зазвичай вони не помиляються — ніхто і ніколи не почув від Михайла Юрійовича, що це «не його напрямок» чи «не його обов’язок». Навіть якщо за це дійсно відповідають зовсім інші структури, начальник групи ЦВС розбереться в питанні й запропонує відповідним фахівцям свої варіанти вирішення проблеми.
… Після виходу із Лисичанська Копійка разом з іншими офіцерами управління опинився в населеному пункті Донеччини, в якому не ведуться контактні бойові дії. І, за словами Михайла Юрійовича, цей «затишний курорт» він витримав рівно один день.
— Не можу сидіти без роботи, — говорить новий кавалер ордена Богдана Хмельницького. — Увесь день, поки відпочивав, думками був там, де продовжують падати мини, де мирні люди страждають від варварської агресії російських окупантів, де нікуди не ділися десятки проблем логістики, евакуації, допомоги місцевій владі…
До речі, в сучасному ВІКНУ одна з освітніх програм курсантів так і називається: «Цивільно-військові відносини». І в цьому навчальному закладі нині навчається старший син Михайла Юрійовича, Данило, якому також довелося брати участь в обороні країни від російського агресора, коли в лютому-березні окупант намагався захопити столицю.
