Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Російські окупанти продовжують завдавати ракетних ударів по українських містах і громадах, тероризуючи мирне населення й руйнуючи житлові будинки та об’єкти критичної інфраструктури. Останнім часом у ЗМІ дедалі частіше з’являються повідомлення про те, що рашисти використовують для цих цілей, зокрема, й не зовсім звичні для таких завдань керовані ракети ЗРК С-300, призначені, як відомо, для протиповітряної оборони. Тож АрміяInform вирішила розібратися, чи дійсно у ракет цього типу є подібна технічна можливість, яка ефективність від такого застосування, і головне — як протидіяти таким обстрілам рашистів.
За роз’ясненнями ми звернулися до профільного фахівця з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба підполковника Сергія Нечитайла.
Як розповів Сергій В’ячеславович, у ЗРК С-300 ПС (ПТ) дійсно передбачена можливість обстрілу наземних нерухомих цілей. Проте тут варто зазначити, що для ЗРК С-300П цей режим є нетиповим. Тому може використовуватися лише в крайньому разі, коли в наявності немає інших засобів для враження наземних (надводних) цілей, або для самооборони за відсутності інших засобів.
Для стрільби по наземних цілях використовується командне наведення ракети
Річ у тім, що особливістю конструкції ЗРК С-300П є те, що необхідна радіовидимість ракети, тобто дальність стрільби обмежена дальністю радіовидимості. Для стрільби в ЗРК вводяться координати наземної цілі та висота підриву ракети, які використовуються для формування команд керування. Тобто використовується командне наведення ракети. Підрив бойової частини теж відбувається за командою з радіолокатора підсвічування та наведення. Тому дальність стрільби обмежується приблизно дальністю 25–30 км.
Її можна розрахувати за формулою дальності прямої видимості, що залежить від висоти підйому антени радіолокатора та висоти підриву бойової частини зенітної керованої ракети. Через це дуже вартісний радіолокатор підсвічування та наведення має розташовуватись на відстані 25–30 км від наземної цілі, яку обстрілює ЗРК. А це вже в межах досяжності ворожої артилерії. Тому такий режим стрільби можна використовувати лише на крайній випадок. І такі випадки ми спостерігаємо з території білорусі, де російські війська розміщені для убезпечення комплексів за кордоном, а не поряд з лінією фронту, де ми можемо вразити С300 наявною артилерією.
Ураження цілі відбувається за рахунок фугасної дії та уламків бойової частини ЗКР
Як зазначив співрозмовник, ураження цілі відбувається за рахунок фугасної дії та уламків бойової частини ЗКР і характеризується значеннями параметра умовного закону враження цілі. Наприклад, для повітряної цілі типу винищувач (неброньована ціль) на висоті 7 км значення цього параметра дорівнює 10–50 м, що відповідає ймовірності враження цілі від 1 до 0,6. На малих висотах відбувається зниження умовної ймовірності враження цілі за рахунок більш значного зниження швидкості вражаючих елементів. Тож для гарантованого враження цілі необхідно, щоб ракета підривалася якомога ближче до неї (а звідси — висота підриву ракети була якомога менше). Зниження висоти підриву своєю чергою приводить до зниження дальності застосування ЗРК.
З іншого боку, враховуючи доволі потужну бойову частину ЗКР (повна вага з уламками 130 кг, уламки — стальні кубики розміром приблизно 1×1×1 см), така ракета може бути ефективною проти нерухомих наземних цілей, наприклад, незахищених складів БК, особового складу на відкритій місцевості, автомобільної техніки на відкритій місцевості, катерів та десантних кораблів під час висадки морського десанту.
Зенітна керована ракета — складна мішень для ППО
За словами підполковника Нечитайла, повітряна ціль, така як ЗКР, для знищення засобами ППО є доволі складною, що зумовлено високою швидкістю польоту до 1500 м/с та малою радіолокаційною помітністю. Однак є багато прикладів, коли на основі старих зенітних керованих ракет розроблялися мішеневі комплекси для тренування обслуг ЗРК. Прикладом таких комплексів можуть бути ракети-мішені типу «Стриж», ракети-мішені РМ-75 (на базі ЗРК С-75), ракети-мішені 9Ф841 («Саман») (на базі ЗКР 9МЗЗМ2 комплексу «Оса-АК», що імітувала пуски протирадіолокаційних ракет), ракети-мішені РМ-5В27 «Пищаль» (на базі ЗКР 5В27(Д) ЗРК С125). Для імітації швидкісних літаків у мішенях на основі старих типів ЗКР використовувалися спеціальні засоби для збільшення їхньої радіолокаційної помітності та наближення їхньої ефективної поверхні розсіювання до значень, які мають літаки (наприклад, лінзи Люнеберга).
Довідково. Лінза Люнеберга — лінза, в якій показник заломлення не є постійним, а змінюється за деяким законом залежно від відстані від центру у сферичних або осі в циліндричних лінзах.
У будь-якому разі можливість боротьби із ЗКР С-300П, яка використовується по наземних цілях, потребує додаткових досліджень. Різні комплекси ППО мають різні можливості та конструктивні особливості. Тому це питання може бути предметом дослідження. На теперішньому етапі неможливо без практичних стрільб точно визначити ефективність знищення ЗКР С-300П різними засобами ППО.
Утім, підполковник вкотре наголосив, що для стрільби по наземних (надводних) цілях є інші, призначені саме для цього засоби. Хоча в окремих випадках, коли нічого іншого немає, можуть застосовуватись і зенітні керовані ракети.
