Водночас 27 листопада сирійські опозиційні сили розпочали масштабний наступ на війська Башара аль-Асада у провінції Алеппо в Сирії. Сирійські повстанці…
Ні, не можна сказати, що до початку повномасштабної російської агресії вони не були на війні та не нюхали пороху. Їхня музика неодноразово пронизувала серця, брала за душу багатьох воїнів АТО та ООС під час десятків концертних програм, що, починаючи з 2014 року, відбувалися в Донецькій та Луганській областях. Після 24 лютого 2022-го багато хто з військових музик подумки ставив собі запитання: «Що робити? Відкласти скрипку, гітару, саксофон та взяти до рук зброю для захисту рідної України?».
На залізничному вокзалі військова музика лунала…
— Дійсно, у перші два дні війни музика, як це не прикро, відійшла на другий план. А я, як керівник, планував і розробляв не нові концертні програми, а тактичні дії з охорони та оборони визначеного об’єкта. Час був дуже важкий. Ворог стрімко просувався в бік Миколаєва. Виникла загроза захоплення не лише міста корабелів, а й Одеси, де українські військові проводили операції зі знищення й затримання ворожих диверсійно-розвідувальних груп. Цивільні з нашого колективу залишилися вдома, а музики в погонах перейшли на казармове положення. Що робити нам і що відбуватиметься далі, ніхто повною мірою не усвідомлював. Всі були замислені й дуже схвильовані. А на третій день війни ми ніби стрепенулися, згадали про своє головне призначення та про людей, яким, як відомо, за всіх часів пісня й музика жити допомагають. Взяли в руки свій інструмент і пішли, як кажуть, у народ! — згадав про важкі дні лютого 2022 року начальник Центру військово-музичного мистецтва ВМС України капітан 2 рангу Любомир Сукенник.
Тоді, 26 лютого, такий крок був досить небезпечним. У місті діяли ДРГ противника, лунали постріли й вибухи. І ось у такий надважкий момент у житті і Одеси, і України похмурими вулицями рушили вперед із високо піднятою головою одеські військові музики.
Першим місцем свого виступу вони невипадково обрали залізничний вокзал. Адже природно, що після початку таких безжалісних і потужних ракетно-бомбових ударів по містах, селищах і селах України людей охопила паніка. І вони перелякані та безсилі перед небезпекою, взявши із собою документи, комплект білизни та речі першої потреби, намагалися якнайшвидше придбати квиток на потяг та поїхати туди, де було безпечніше, — за кордон або далі на захід України.
Тоді в усіх регіонах нашої неосяжної країни вокзали перетворилися на своєрідне місце паломництва. І Одеса була не винятком…
Проте заграла жива музика, пролунали перші акорди Гімну України, і люди, які перебували на Одеському залізничному вокзалі, потрохи оживились. З їхніх облич зійшов переляк, на душі потеплішало. Вони раптом розправили плечі й зрозуміли, що не залишилися сам на сам зі своєю бідою. За ними — люди, військові, їхня країна!
Лише 15 хвилин тоді тривав той імпровізований мініконцерт. Але ефект від нього важко недооцінити. У когось на очах з’являлися сльози радості, дехто з літніх чоловіків, стискаючи кулаки, голосно повторював, що залишається в Одесі. Мовляв, що не такий він ще і старий для того, щоб взяти в руки зброю та стати на захист свого міста й країни.
Для військових та разом із військовими
Ось так розпочинались перші будні воєнного стану для колективу Центру військово-музичного мистецтва ВМС. Ті 15 хвилин виступу на залізничному вокзалі в буквальному сенсі окрилили одеських військових музик. Вже наступного дня вони за допомогою творчого колективу телерадіостудії Міноборони України «Бриз» записали відеоролик на підтримку киян, де виконали пісню «Як тебе не любити, Києве мій!», що є гімном столиці. А ще за добу артисти вийшли на барикади до оперного театру, де виконали композицію знаменитого американського джазового співака Боббі Макферріна «Don’t Worry, Be Happy», що у перекладі на українську означає «Не переймайся, будь щасливим».
— Так сталося, що, крім військових, там тоді була й чимала кількість представників вітчизняних та іноземних ЗМІ. Як кажуть, пісню сприйняли на ура. Згодом на інтернет-ресурсах з’явилося безліч малюнків із зображенням наших музикантів на тлі цього самого оперного театру та споруджених навколо нього барикад. Ба більше, цю пісню у виконанні моїх колег навіть було опубліковано на сторінці всесвітньо відомого угруповання активістів і хактивістів «Анонімус». Ось так в одну мить ми стали всесвітньо відомими, — усміхаючись розповів Любомир Сукенник.
На його переконання, музика — це взагалі великий винахід людства. Вона розслаблює, заспокоює, поліпшує настрій. А музика на війні ще й додає сил, кличе на бій, вселяє віру в Перемогу та має велику цілющу властивість та емоційний вплив на людину.
Звісно, з початком повномасштабної війни ритм життя військових музик значно змінився. На понад 90 відсотків зазнав змін і репертуар Центру військово-музичного мистецтва.
З чим це пов’язано?
— Музика завжди має йти в ногу з часом. А у нас, на превеликий жаль, час війни, стрімкий темп якої вказує на моменти, які не можна оминути увагою та про які треба казати й писати негайно. Ви подивіться, скільки нових пісень, пов’язаних із військовою тематикою з’явилося. Приміром, «Байрактар», «Василина – Джавеліна», «Чорнобаївка», що вже встигли стати улюбленими народними хітами. Ці пісні народжені війною, успіхами інших воїнів та їхньої зброї. Їх треба співати зараз, аби підіймати бойовий дух захисників і захисниць України та надавати впевненості у нашій силі всьому українському народові. Ось у такий спосіб ми і йдемо в ногу з часом. Хоча й від камерної музики, української народної пісні, звісно, не відмовляємося, — розкрив деякі особливості використання музичного репертуару у воєнний час начальник Центру військово-музичного мистецтва ВМС.
Майже щодня цей колектив, що складається з духового оркестру, вокальної, балетної та струнної груп, вирушає з концертними програмами до військових, які тримають оборону на півдні країни. Якщо відстань дозволяє, військові музики дають і по два концерти у різних місцях дислокації українських воїнів. А спілкування артистів із солдатами відбувається через силу їхнього голосу, дзвінку мелодію труби та уривчастий дріб барабана.
Музична терапія
Музика лікує та надихає… Досить відомий вислів, що не потребує додаткових доказів, висловлення. А тому й невипадково, що з початком повномасштабного вторгнення росії на територію нашої країни колектив Центру військово-музичного мистецтва ВМС України започаткував новий проєкт «Музична терапія». Як він реалізовується? По-різному та в декількох напрямках.
По-перше, військові музики налагодили плідні стосунки з керівництвом лікувальних та оздоровчих закладів, де після поранень або внаслідок захворювань лікуються та проходять курс реабілітації наші захисники й захисниці. За домовленістю з медпрацівниками артисти у визначений час виступають перед військовими з відповідною творчою програмою — у клубі або іншому спеціальному приміщенні. Це, так би мовити, звичний формат проведення концертів.
Однак за станом здоров’я не всі охочі мають змогу відвідати такі заходи. Це передусім стосується лежачих хворих. Задля того, щоб підтримати і їх, артисти, взявши в руки гітару та баян, виступають перед бійцями в палатах. Палата, звісно, оживає, та на якусь мить меншим стає біль і тривога на обличчях скалічених війною людей. Приміром, у такий спосіб музики вітали лежачих пацієнтів з їхніми професійними святами — з Днем морського піхотинця або черговою річницею створення ВМС ЗС України.
За словами Любомира Сукенника, з 24 лютого колектив Центру почав практикувати ще один ефективний спосіб проведення сеансів «Музичної терапії». Це коли група музикантів без анонсування концертної програми просто у визначений час відвідує лікувальний заклад, розміщується в холі якогось корпусу, бере до рук скрипку, гітару або якийсь інший інструмент, і в одну мить крізь бетонні стіни пробиваються знайомі й незнайомі мелодії для серця і душі.
— Ніхто не примушує слухати нас. Хтось зупиниться на п’ять хвилин. дехто — на десять. Прислухаються, замисляться, усміхнуться. Інші пройдуть повз. Є люди, які внаслідок контузії, на жаль, і не здатні повноцінно сприймати музику такою, якою вона є, — з її неповторною гармонією, римом, формою. А багатьом це до вподоби, допомагає абстрагуватися від поганих думок, поліпшити настрій. Керівництво лікувальних закладів на початку навіть сумнівалося, чи є сенс виступів у такому форматі. Але після того, як на власні очі побачили, як це відбувається, погодились, що є, — розповів керівник Центру військово-музичного мистецтва ВМС.
Підтримують своїх
З початком повномасштабної російської агресії військові музики з Одеси долучились і ще до однієї акції з гучною назвою «Підтримай своїх». В її рамках вони разом з іншими місцевими музичними колективами по кілька разів на тиждень, переважно у вихідні, виступають перед одеситами та вимушеними переселенцями у місцях відпочинку — парках, Міському саду. Туди приходять люди різного віку, як дорослі, так і діти, аби знайти хоч якусь відраду в нескінченному потоці інформації про біль і страждання українців від наслідків розв’язаної рашистами війни. Присядуть вони на лавочку з кавою, морозивом чи мінералкою, щоб перепочити в затишку біля фонтана, а навколо — дерева, квіти, пташки співають… А тут ще заграє духовий оркестр, почують вони знайому мелодію, зігріють нею своє серце й душу, після чого й думки погані відступають, і життя ніби потрохи налагоджується.
— Приміром минулої неділі у Міському саду ми виступили зі всесвітньо відомим кларнетистом-віртуозом із США Юліаном Мілкісом, який народився в Одесі та приїхав підтримати Україну й рідне місто. Також вийшов наш спільний вокальний проєкт з поетом, музикантом та телеведучим Миколою Сєргою, який нині проходить службу в лавах Збройних Сил. На черзі ще один проєкт з Миколою, де акомпанувати йому вже буде наш оркестр. Наразі триває процес його технічної розробки та відеозйомки, — наголосив Любомир Сукенник.
Тож одеські військові музики перебувають на своїй досить відповідальній ділянці творчого фронту. У строю цього колективу такі досвідчені виконавці, як учасник бойових дій в Афганістані, заслужений працівник культури України Олександр Дмитрієв, учасники АТО/ООС вокаліст Юрій Баланюк та скрипалька Софія Осадча, а також ті, які поточного року були призвані за мобілізацією, заслужений артист України Іван Чирка та заслужений діяч мистецтв України Ігор Дем’янець. Разом з іншими артистами Центру всі вони разом є потужним згуртованим музичним колективом, здатним за допомогою сили голосу та музичних інструментів не лише лікувати, а й піднімати бойовий дух воїнів та задавати їм темп у боротьбі за свободу і незалежність нашої Батьківщини!
На знімках: під час концертних виступів артистів Центру військово-музичного мистецтва ВМС України
Фото з архіву Центру військово-музичного мистецтва ВМС
