Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Роман «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського — одна із засадничих книг для сучасної української національної ідентичності. Саме вона є головним художнім і документальним джерелом з історії Холодноярщини — історичної місцевості Наддніпрянської України, яка уславилась як осередок повстанства часів Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр.
На честь славетних синів українського народу дістала свою почесну назву 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр», бійці якої зараз мужньо боронять Україну від російського вторгнення на сході нашої країни.
Про «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського говоримо з харківським істориком і перекладачем Сергієм Луніним, який довго співпрацював із всесвітньо відомим американським істориком українського походження Сергієм Плохієм. Сергій Лунін переклав російською мовою кілька книг гарвардського науковця з історії України, зокрема знамениту «Браму Європи», за яку Сергій Плохій здобув Шевченківську премію.
Ще одним вагомим напрямком плідної роботи Сергія Луніна стало всебічне дослідження і видання роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр».
— Хто такий Юрій Горліс-Горський і чому його книга «Холодний Яр» стала такою важливою для українців?
— Юрій Горліс-Горський (справжнє ім’я — Юрій Юрійович Городянин-Лісовський) цікава і водночас суперечлива постать — старшина Армії УНР, повстанець, розвідник, письменник. Однак поговорімо насамперед про його книгу.
«Холодний Яр» — це спогади про реальні події з історії повстанського руху на Наддніпрянщині, написані як пригодницький роман. Завдяки цьому вони завжди привертали читацьку увагу. Вони мобілізовували і виховували в дусі українського націоналізму аж до того, що Українська повстанська армія офіційно радила воякам кілька книжок, і серед них також був і «Холодний яр».
— Тобто, це таке історичне джерело у художній формі?
— Саме так. Роман «Холодний Яр» є прикладом рідкісного і дуже вдалого поєднання. З одного боку, це спогади — справжнє історичне джерело. З другого боку, це пригодницький роман, який дуже легко читати, і привертає увагу масового читача. Ніхто ж, окрім фахівців, не читає монографії або збірники документів. А от «Холодний Яр» цікавий і для фахового історика, і для загальних читацьких мас.
Юрій Горліс-Горський не був надто вправним письменником, але тут є перевага автентики. Він розповідає про те, що сам пережив, пишучи по свіжих слідах — через 12 років після подій, які добре пам’ятає. Тому це дуже надійне, як на мемуари, історичне джерело.
— Коли і де вперше був надрукований роман?
— Журнальний варіант почав виходити у Львові 1932 року, а 1934 року там таки у Львові перша частина вийшла вже книжкою. За життя автора перша і друга частини виходили окремо. На жаль, на сьогодні можливим лишається тільки повноцінне академічне видання першої частини. Другу частину неможливо видати в такому ж академічному форматі досі.
За життя автора друга частина була видана двічі й, на жаль, останнє з двох видань — це terra incognita. Ми знаємо лише, що воно існувало. Надрукували ту книгу 1938 року у Львові у видавництві «Рекорд». Однак, у вересні 1939 року, коли у Львів увійшли радянські війська, видавці спалили частину книжок, які залишалися на складі.
Утім, важко повірити, що книжка абсолютно ніде не збереглася. Вона була надзвичайно популярна на Заході України. Десь має бути примірник: чи то у приватних книгозбірнях України, чи десь у діаспорі.
— Що ж таке Холодноярська республіка, про яку йдеться у романі «Холодний Яр»?
— «Холодний Яр» — це радше повстанська організація. Визначення «республіка» не зовсім доречне, але воно вже набуло значного поширення. Холодноярці, як ми знаємо, були твердими прибічниками УНР, і вони сприймали свою організацію як частину УНР. Був Холодноярський полк, який 1920 року розгорнули у бригаду. Тобто це була не республіка, а військова частина, формально підпорядкована УНР, і певна політична організація, яка за цим військом стояла.
«Холодний Яр» був одним із багатьох осередків повстанського руху. У 1920-ті роки він набув репутації аж такої твердині повстанства, що навіть тодішні чекісти полюбляли вихвалитися тим, що брали участь у боротьбі з холодноярцями. Але насправді у 1919-1920 роках у нього такої слави не було. Це був один із десятків повстанських осередків — можливо, один із найзатятіших, але за розмірами повстанського руху аж ніяк не найбільший. Лише від 1921 року, коли чимало з тих осередків було вже придушено, більшовики почали справді поважати Холодний Яр. Тобто Холодноярщина — аж ніяк не одиноке полум’я повстанства посеред тиші підкореної України.
— Чи можна сказати, що саме завдяки роману Горліса-Горського «Холодний Яр» було створено певний міф про холодноярський повстанський рух?
— Почасти так, але лише почасти. Репутація «Холодного Яру» як міцного осередку повстанців склалася у 1920-ті роки, ще до виходу роману. Якщо ми візьмемо книгу Бориса Козельського «Шлях зрадництва та авантур» — вона вийшла 1927 року в срср із жовто-блакитним прапором і тризубом на обкладинці — то там є розділ, присвячений «Холодному Яру». Тож вже до появи роману було певне особливе ставлення до цієї місцини.
Твір Горліса-Горського був надзвичайно популярним у 1930-ті роки на Заході України, потім серед українців на еміграції. «Холодному Яру» справді пощастило мати власного барда і літописця. Можна було написати роман про якийсь інший повстанський осередок, і він був би не менш цікавим і яскравим, але пощастило саме «Холодному Яру».
— Ви підготували й 2017 року видали у Харкові академічне видання першої частини «Холодного Яру». Чи ця книга відрізняється від попередніх видань?
— Після відновлення незалежності України книжкою Горліса-Горського цікавитися стали набагато більше. Починаючи з 1992 року її видали близько двадцяти разів, але усюди текст було спотворено через злочинно нефахове ставлення видавців.
Лише у публікації 2017 року враховані всі прижиттєві версії друкованого тексту, а у примітках зафіксовано всі розходження між ними. Рукописи, на жаль, не збереглися, тож довелося працювати винятково з опублікованими текстами.
Також у харківському виданні є розлогий науковий коментар — текстологічний та історичний, — причинки до життєпису автора й стаття про одну з операцій проти «Холодного Яру». Мабуть, найважливішим є археографічний аналіз — історія видань та перекручення тексту досліджені максимально прискіпливо.
— Чим корисне академічне видання, цілком зрозуміло. Аж ось нещодавно з’явився Ваш переклад роману російською мовою — надрукований вже 2022 року. У чому цінність і важливість цієї публікації?
— Я працював над перекладом і коментарем від 2011 року. Але видавець надав згоду на мою пропозицію видати цю книжку лише 24 лютого, тому верстальник і дизайнер працювали вже під час широкомасштабного російського нападу на Україну. Літературне редагування зробила харків’янка Алла Гопаченко — під бомбами. Видали книжку наприкінці березня і вона швидко потрапила до книгарень. До речі, одна з тих книгарень — Moscowbooks — розташована на твєрской неподалік від совєта федерації та військово-історичного товариства, яким керує владімір мєдінскій, і доволі близько від кремля. Тож три місяці поблизу кремля торгують «Холодним Яром». Я стежу за сайтом книгарні й бачу, що книжка продається.
— Чи має ця книжка бути також і в українських бібліотеках?
— Безумовно так. До неї додано науковий коментар, що складається з трьохсот приміток. Укладаючи цей коментар, я працював у двадцяти архівах різних міст України, а також Москви (у 2012-2013 рр.). Такий коментар може бути корисним і українським науковцям також. Під час праці над ним я відшукав слідчу справу, заведену Єлисаветградською ЧК в 1920 р. на Горліса-Горського й Гната Зінкевича, особову справу Петра Чучупака як учня Київської консерваторії, послужні списки братів Чучупаків, Івана Деркача, Павла Солонька, інші важливі документальні джерела. Знайшовши автограф Юрія Дроботковського, спростував припущення, що він загинув разом з іншими повстанцями в Лук’янівській в’язниці 1923 року.
— Чи погоджуєтеся Ви з тезою, що переклад «Холодного яру» є певним проявом експансії української культури на російський простір?
— Безумовно. І така експансія має бути різнобічною — переклади англійською, німецькою, польською, іншими мовами також дуже важливі. А російський переклад є серед них одним із найважливіших з цілком зрозумілих причин.
Будь-який переклад будь-чого, будь-якою мовою — добре, бо це примноження культури. Щодо перекладу саме «Холодного Яру» й саме російською, є додаткові аргументи, бо одна з причин нападу рф на Україну — незнання і небажання знати українську історію, взагалі нерозуміння і небажання розуміти Україну. Типово російське ставлення до України — використаю власний афоризм, який найкраще звучить моєю рідною мовою — «смесь чудовищного невежества и чудовищного же чванства». Щоби вправити росіянам мізки, щоб вони почали нарешті розуміти, чому їхня влада не повинна була ніколи починати війну проти України, треба пояснити їм нарешті, хто такі українці та якою є наша українська історія.
Тож перекладати потрібно — і не лише «Холодний Яр», а чимало інших книг з історії України, української культури тощо. Така просвітницька робота може бути дуже корисною. Культура не має самоізолюватися. Велика культура завжди йде у наступ і завжди намагається переконати. У цьому плані, до речі, були б дуже важливими переклади не лише англійською, але й, наприклад, кримськотатарською. Я кілька разів пропонував представникам кримськотатарської спільноти цю ідею.
— Чи могли б Ви порадити, що ще варто почитати про Холодноярщину?
— Можна порадити чудове дослідження Михайла Ковальчука «Без переможців» про повстанський рух в Україні. На жаль, там вузький хронологічний діапазон — період білогвардійської окупації, тобто від літа 1919 року до зими 1920 року.
Важливим є доробок історика-краєзнавця Олександра Солодаря. Краєзнавство дуже цікаве, корисне і потрібне, однак воно задає певну специфічну оптику, яка поза локальними межами може бути не надто цікава. Але все одно його доробок — брошури і нещодавня повноформатна книга «Під покровом Холодного Яру» — так само дуже важливі.
Цікавими є спогади Михайла Дорошенка «Стежками холодноярськими», хоча вони були написані через пів століття після подій, тому добре ілюструють типові для мемуарів вади і можуть бути хіба що певним доповненням до «Холодного Яру». Нарешті, слід також згадати популярний роман Василя Шкляра «Чорний ворон» і фільм, знятий за цим романом.
Тобто загалом усе доволі добре: є наукова книга, яка вписує Холодноярщину у ширший загальноукраїнський контекст, є краєзнавчі дослідження локального контексту, є додаткові спогади й навіть популярна художня книга і фільм на її основі. І, звичайно, є українське академічне видання роману Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр» з ґрунтовним коментарем і важливими супровідними розвідками, яке, до речі, вже не завадило б і перевидати. А віднедавна існує ще й переклад «Холодного Яру» російською мовою, який має стати одним із вагомих проявів активної експансії української культури й історії у російський простір.
