«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Вона — чудова, приязна дівчина. У житті обрала досить цікаву й корисну професію реабілітолога. Вирішила допомагати людям долати не лише фізичний, а й душевний біль. З цією метою одеситка Настя опановувала відповідний фах, навчаючись у Києві на четвертому курсі Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». У червні у стаціонарних умовах навчання вона готувалася здобути освітній ступінь «бакалавра», але в лютому була вимушена залишити столицю, повернутися до Одеси та зайнятися до цього для неї невідомою волонтерською діяльністю.
— Як і всі українці, рано-вранці 24 лютого я прокинулася від ракетних вибухів. Всю наступну ніч просиділа у підвалі, хвилюючись та молячись за себе, за близьких та Україну. А вже 25 лютого під обстрілами, що лунали у столиці, я на автівці евакуйовувалась з міста. Було дуже страшно… — згадала Настя.
Спочатку дівчина вирушила на Волинь, де було безпечніше. Дісталася міста Рожище, перевела подих, трішки заспокоїлась, а за кілька днів їй зателефонував друг Ігор з Одеси і сказав, що він створює організацію «Незламні», яка на добровільних засадах допомагатиме військовим, переселенцям і місцевим мешканцям.
«Незламні — це непереможні, нескорені, стійкі, — ті, кого не можна знищити, зруйнувати…» — замислилась студентка Анастасія Лисицька. Вже 1 березня вона мерщій вирушила до Одеси, вирішивши неодмінно стати частиною цієї організації.
Друг Ігор, звісно, залюбки прийняв її до своєї команди, познайомив з іншими активістами патріотичного руху, ввів в курс справи. А невдовзі він повідомив, що дівчина залишається за старшу через те, що він йде до війська медбратом.
— Чи злякалася? Напевно, трішки було. Адже ж це все-таки відповідальність, що лягла на мої тендітні плечі. Але нічого, впоралась. І з Ігорем майже щодня спілкуємося телефоном. Він постійно цікавиться станом справ, радить, що і як зробити, якщо в мене виникають якісь запитання. У нас — дружна команда, ми — незламні й разом, підтримуючи одне одного, робимо свою справу, яка для нас вже стала улюбленою та сенсом життя у цей важкий воєнний час, — поділилася враженнями від роботи Настя.
У цій організації люди працюють на совість, простягаючи руку допомоги нашим військовим та пересічним громадянам — особам з інвалідністю, багатодітним родинам, одиноким матерям, самотнім людям похилого віку та вимушеним переселенцям з районів ведення бойових дій, які через підступно розв’язану путінською росією війну опинилися у вкрай важких умовах та без даху над головою.
За словами Анастасії, саме для цієї категорії найменш захищених у соціальному аспекті громадян активісти руху, який вона очолює, раз на два тижні, а у разі потреби й раз на тиждень надають набори вагою близько 15 кг, до складу яких, крім овочів, цукру, круп, консервів, олії, печива, також входять пральний порошок, мийні засоби та засоби гігієни.
«Незламні» створили відповідну сторінку в телеграмі, на яку вже підписалося близько 2,5 тисяч українців. Ось через цей канал переважно і триває зв’язок між ними щодо надання тієї чи іншої допомоги.
— Приміром, нещодавно ми в досить стислі терміни зібрали близько 10 тис. грн, за які придбали медичні інструменти для українських військових, які вирушали на передову. А взагалі, за понад чотири місяці існування нашої команди нам вдалося надати допомогу людям розміром десь понад 1 млн грн, — розповіла Анастасія.
З нею поруч завжди є надійні помічники. Наприклад, чуйна до болю і проблем інших волонтерка Антоніна Таранюк. Настя каже щиро, що вона взагалі не знає, щоб без неї робила. Антоніна допомогла їй працевлаштуватися в Одесі до одного з магазинів. Разом же вони щотижня здійснюють закупівлі харчових продуктів та інших речей першої потреби, які згодом розфасовують та у вільний від роботи час по 3-4 рази на тиждень видають у вигляді наборів усім нужденним.
Звісно, що за понад чотири місяці свого існування «Незламні» надавали адресну допомогу не лише у вигляді наборів, а й забезпечували установи та військові частини. Завозили дитяче харчування, іграшки, засоби гігієни у дитячі будинки. Передавали військовим придбані бронежилети, каски, носилки, амуніцію, медикаменти та термобілизну. А після того, як майже три місяці тому внаслідок ведення бойових дій був пошкоджений водогін на Миколаївщині, одним із пріоритетних напрямків діяльності «Незламних» стало ще й забезпечення питною водою військових та пересічних мешканців, які несуть службу та проживають в цьому сусідньому з Одещиною регіоні.
— Тоді, коли тільки починали збирати та складувати воду для відправлення до Миколаївщини, ми познайомились ще з одними патріотами й порядними одеситами. Андрій Бєглєцов разом із товаришами запропонував свою допомогу щодо перевезення води до місця призначення. І відтоді вони, завантажуючи у вантажівки від 40 до 75 тонн щотижня, задовольняють потреби військових та цивільного населення у цьому прифронтовому регіоні, — розповіла волонтерка Анастасія Лисицька.
Так, нині їй та її команді працювати вже стало трохи зручніше. Зручніше в сенсі того, що на безоплатній основі на період воєнного часу їм виділили велике складське приміщення в одній із промислових зон Одеси. Площа дає змогу зберігати там і велику кількість води, і продукти та інші речі. Щодня з 7-ї ранку та десь до 1-ї години ночі Анастасії телефонують і військові, і цивільні громадяни з проханнями про надання допомоги. А вона, іноді досить втомлена, нікому не відмовляє та робить все можливе для розв’язання тієї чи іншої проблеми.
— Звісно, що, як і більшість українців, я фізично та морально втомилася за час війни. Проте, як подивишся на цих мужніх людей, які взяли в руки зброю та стали на захист нашої Батьківщини, то з подвійною силою хочеться працювати та робити все можливе для якнайшвидшого наближення нашої Перемоги над ворогом. Вони — захисники й захисниці України додають нам сил, енергії й оптимізму в добре майбутнє, в те, що все буде Україна! Ні, нема коли опускати рук. Попри все, треба працювати та кожному на своєму місці допомагати людям і країні. Після відпочинемо, коли закінчиться війна і ворог піде геть! — сказала волонтерка Анастасія.
На знімках: у роботі дружна команда «Незламні».
Фото автора
