В українському перекладі ці слова росіянина, написані як спогад про подорож з Одеси на Дон через Севастополь влітку 1918 року, звучать доволі нейтрально. Натомість слововжиток у російському…
Основні завдання Максима – саперна справа, будування та облашування мостових переправ, обслуговування та технічний супровід автомобільних доріг. Цій науці його навчили в Національній академії сухопутних військ.
Хтось вважає, що воїни-понтонери виконують завдання за призначенням лише в тилу. Але це не завжди так… Від початку повномасштабного російського вторгнення офіцер виконував завдання у районі Демидівки, що на Київщині, а пізніше – Ізюмський напрямок на сході України.
– Так сталося, що ми були на передньому краї, бо лінія зіткнення простягалася уздовж річки Сіверський Донець на території Луганщини. На одному березі – ми, на іншому – противник. Доводилось працювати під обстрілами ворожої артилерії та мінометів, – розповідає Максим. – В один із днів ми наводили паром у той час, коли по нас працювала навіть російська авіація.
У кожного було відчуття відповідальності за загальну справу.
– Обстріли не припиняються, час минає, а ти розумієш, що, окрім нас, це завдання ніхто не виконає. Позаду нас війська чекають на переправу. Так само під вогнем. Збираєш волю в кулак і робиш свою справу. Були випадки, коли, діставши поранення, мої підлеглі продовжували виконувати бойове завдання. Я зі свого боку зробив усе, аби врятувати їхнє життя та максимально зберегти здоров’я, але, на жаль, не обійшлося без втрат.
Це наша земля й ми будемо захищати її до кінця, − говорить офіцер.
