Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Багато кого з українців, м’яко кажучи, дратує певна категорія публічних осіб, яка вступила в лави Тероборони вже під час широкомасштабної навали росіян. Мовляв, тільки піаряться «зіроньки» різних калібрів, не маючи до бойових дій аніякого прямого відношення. На подив автора, таке, попри широко відомій з 2014-го року військовій волонтерській діяльності, дехто закидає в соцмережах й гурту «Антитіла».
Не кривлячи душею, визнаю: в родині, як мовиться, не без паршивої вівці, бо таки є посеред зірок-захисників «хамелеони». Але от якось так сталося, що наша мобільна пресгрупа протягом двох діб була не тільки свідком, але й вимушеною учасницею бойової роботи «Антитіл» в баталіях за Харків. Саме вони із побратимами врятували життя моєму напарнику капітану Данилі Іщенку, якому вибухом відірвало ногу. Орки прицільно вкрили нас трьома хвилями «прильотів» з автоматичного міномету «Васильок»…
Ворожі ударні гвинтокрили, артилерія й «мінометка»
Із Тарасом Тополею та Дмитром Жолудем знайомимося геть-чисто випадково – на заправці під Харковом. І ми, й вони в той день готували свої автівки до чергового виїзду на бойові позиції. «Антитіла», як ми дізналися, приймають участь у боях за колишню столицю України в складі евакуаційних груп тактичних медиків одного з київських тербатів. Домовляємося попрацювати на їхніх позиціях, узгодивши це із командуванням.
З міста стартуємо затемна перед світанком. Попри густющий туман мчимося розбомбленими путівцями на добрячій швидкості, зупиняючись ледь-ледь на блокпостах. Прямуємо до позицій кількох зведених підрозділів, які важко відвойовують велике українське село неподалік від російських кордонів. Українці несуть втрати чи не щодня, слава Богу – переважно пораненими.
Прибуваємо ще за туману на місце. «Антитіла» Жолудь з Тополею змінюють трійку тактичних медиків, у якій відпрацював зміну музикант і продюсер гурту Сергій Вусик. Хлопці чергують через добу. Після далеко не ритуальної «пост здав-прийняв» процедури Вусик та його побратим, досвідчений хірург Геннадій М’ясоєдов дають військовим журналістам коротке інтерв’ю.
… Запитуєте, що за добу сталося? Важка була зміна. Вчора о сьомій ранку в підрозділах вже були трьохсоті, один із них важкий. Весь день тривали масовані обстріли усіх наших позицій, в основному мінометних – противник геть поряд, на височині. Били прицільно й по ним, «такмедам», коли орки вирахували, куди орієнтовно перекидають з «нулів» поранених для евакуації.
Після обіду доставили одразу шістьох поранених. Їм якнайшвидше надали домедичну допомогу, перекинули своєю «санітаркою» у медзаклад. Евакуаційна логістика в тербаті вибудувана як треба. Довжина плеча відстані й швидкість доставки поранених на хірургічний стіл гарантують збереження їхнього життя у самих важких випадках.
… Який характер поранень? В основному маємо мінно-вибухові травми, осколкові ураження. Хлопці казали, що по ним зблизька кожні три години працювали ракетами, пушками та кулеметами російські гвинтокрили. Ну, і артилерія гатить майже без перерв великими калібрами. Рясно тварюки свинцем криють, боєприпасів не шкодують.
… Кваліфікація «такмедів» батальйону? Більш ніж достатня. Групи мають у своєму складі професійних лікарів, як от М’ясоєдов. Геннадій, на додаток, був добровольцем у бригаді швидкого медичного реагування «Вітерець» в АТО. Пройшов Піски, Дебальцеве, Авдіївку. «Антитіла» ж пройшли кілька серйозних вишколів з тактичної медицини, стрільби та дій на полі бою. Додатково їх тренували по військовим дисциплінам знайомі спецпризначенці. З 24 лютого, після участі в боях за Київ, рятують поранених тут…
Знайомі-незнайомі кумири
Для фанів та поціновувачів гурту скажу так: ви його не знаєте абсолютно. Як, власне, не знав його і я. Зізнаюся: очікував від хлопців якихось зіркових прибабахів, так як на поведінці будь-якої людини, як би їй не хотілося протилежного, так чи інакше неодмінно карбується її суспільний статус.
Але реальність була іншою. Насправді я зустрів у першу чергу витриманих воїнів – хоча Тарас вважає інакше (дивись відео). Можете повірити автору як людині, яка має за плечима не одну війну та на таких речах знається. Переді мною були підготовлені, вмотивовані солдати. Тарас з Сергієм свого часу отримали звання офіцерів МВС, Дмитро проходив строкову службу в колишніх внутрішніх військах. Але це не так важливо – сам не раз бачив, як професійних військових у дійсному бою психологічно ламали навпіл вже перші вибухи та кров.
Над нашими головами постійно шурхотіли та свистіли міни і снаряди. Багацько з них вибухали навколо укриття евакогрупи «Антитіл». В залежності від інтенсивності «прильотів» ми спілкувалися то надворі, то в підвалі невеличкої садиби. Що показово – хлопці сторожко прислухалися не стільки до звуків артилерійських «виходів» зі сторони орків, скільки до автівок, які проносилися повз дворище. Зупиняться – значить, комусь потрібен порятунок. У всіх підрозділах знають, де їх знайти, та й позначили вони свій замаскований під розложистим каштаном на дорозі «евакуатор» яскравою міткою.
… Дмитро розповідав нам із Данилом, як життя звело його з гуртом у 2016-му. Він приїхав з Кривого Рогу в Київ у пошуках «свого» музичного колективу. Маючи економічну й інженерну вищі освіти, міг би заробляти гарні гроші де-інде. Але душа просила іншого, і тут йому поталанило: «Антитіла» якраз відбирали для себе нового гітариста. На конкурсі, за словами Жолудя, багато хто з претендентів був явно сильнішим за нього. Але коли він зіграв з хлопцями дві пісні, почув від Вусика до цих пір пам’ятне: «В мене таке відчуття, нібито я із тобою все життя грав».
Дмитро каже, що війна, попри трагічним, дарує й прикольні моменти. Приміром, коли вони вступили в ТрО, Дмитро спочатку жартував із легким подивом: тут ще й гроші платитимуть, у тому числі за бойові виїзди? Але, не маючи особливих накопичень, але маючи безробітну через навалу дружину з родиною, швидко нову для нього фінансову підтримку оцінив. А ще тут, під Харковом, гітарист нарешті позбавився патологічної боязні виду крові, що переслідувала його зо десять років.
… З Тарасом говорили переважно про роль «Антитіл» на війні. Повірте, у його словах не було навіть натяку на патетику. Який, в біса пафос, коли поряд із тобою рвуться десятки мін, великокаліберних снарядів, і ти тривожно очікуєш можливої біди з побратимами на передку? Процитую дещо із ним сказаного.
«… Ми прості хлопці з простими життєвими, людськими пріоритетами, матеріальне ні для кого з нас не є головним. Головне – це просте людське щастя, здоров’я близьких і рідних людей, усмішки, наш жовто-блакитний прапор над головою. Але ми маємо й свою місію. «Антитіла» творили й творитимуть українською, ми повинні постійно доводити, що українці не третьосортні, що ми носії по-справжньому дорогоцінної культури.
Антитіла вбивають вірус. Орки – вірус. Що цікавить іноземців у наших інтерв’ю? Вони хочуть знати, чи вистоїть Україна, чи є у нас для цього сили і потенціал. У більш ніж ста інтерв’ю я ми їм доводимо, щоби нас почули: потужна зброя нам потрібна саме зараз та негайно, що ми сильні й спроможні, та не збираємося програвати. Жодному з іноземних ЗМІ я не сказав «якщо ми виграємо». Я завжди кажу «коли ми виграємо» – це важливий акцент і наш меседж. У орків не має бути аніяких шансів.
Українці своєю енергією та впертістю вводять в стосунки цивілізованих країн нові стандарти. Ключовий тут принцип – «Я говорю, я вірю, я роблю». Це антисептик для законсервованої європейської гнилі. Я відчуваю таке при спілкуванні з іноземцями, медіа тощо. Через нас настали часи, коли відомі актори стали видатними політиками, а відомі політики перетворилися на нікчемних акторів…»
«Антитіла» для побратимів
Це сталося в наступний наш приїзд на чергування «Антитіл». Близько першої години дня орки почали бити по українським позиціям з автоматичних мінометів «Васильок» і артилерії. Для непосвячених, «Васильок» – це як би величезний кулемет, який б’є мінами калібру 82 міліметри зі швидкістю до 120 пострілів на хвилину.
Стріляє він із характерними для знаючих людей звуками виходів мін, що дає вояку лише кілька секунд на вхід в укриття чи залягання. Тому від двох серій прильотів мін ми, а нас на тих позиціях разом з Тополею і Жолудем, було шестеро, сховатися встигли. Третя черга мін наздогнала вибухами і осколком капітана Іщенка, який робив відеозйомку в десяти метрах від підвалу та забігав в укриття останнім. Йому уламком міни зрізало як ножем ногу.
Що було далі? Якраз далі я знову побачив не музикантів, а якраз солдатів. Біля сільського підвалу продовжували рватися міни, а всередині нього кипіла робота – хлопці рятували життя мого побратима. Спокійно. По-діловому. Професійно. Данилу почали виносити розтрощеним вибухами і уламками подвір’ям до продірявленої шрапнеллю «санітарки», щойно орки перенесли вогонь на інший фланг.
Мій капітан вижив. Усе інше – у відео…
Фото автора.
