У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Найбільш запеклі бої проти російських окупантів наразі тривають в районах Бахмута та Слов’янська. Серед героїчних оборонців − воїни-десантники. Один із них, як його зазвичай називають побратими, «Дядько Валера», сержант, командир гранатометного відділення взводу вогневої підтримки. Незважаючи на свій зрілий вік − 58 років, Валерія дуже цінують як досвідченого воїна. Бойовий досвід отримав ще в Афганістані у 1983 році під час строкової служби. Після «учебки» у Фергані він потрапив в інженерно-саперний батальйон, де виконував завдання з інженерного забезпечення підрозділів, розмінування маршрутів пересування техніки, проходів у мінних полях для особового складу.
Уроки Афганської війни
За словами Валерія, афганська війна — це війна засідок і мінування, у зв’язку з цим велике навантаження лягало якраз на саперів. Валерій неодноразово ставав свідком, як необачність і легковажність оберталася загибеллю особового складу. Тому Афганістан навчив його бути пильним. Згадує, як під час руху колони помітив незвичне розташування камінців на дорозі, яких напередодні не було. Доповів командиру про свої підозри, той дав наказ зупинити рух бронетехніки. Перевірили, так і є, моджахеди вночі розкидали камінці, серед яких виявилася міна, зроблена у вигляді звичайного каменя.
Але та війна дала не тільки військовий досвід, вона відкрила очі на справжнє обличчя «русского солдата». І хоча перед відправкою у ДРА їм довго розповідали про інтернаціональний обов’язок і необхідність допомоги братній країні, реальність виявилася іншою. На тій землі їх ніхто не чекав, вони були окупантами, а дехто і поводив себе, наче злочинець. Згадує, як під час перебування в одному з кишлаків начальник інженерної служби дивізії грабував місцевих жителів, відбираючи в них гроші й коштовності. Тоді Валерію було просто неприємно і соромно, а нині, після жахливих військових злочинів загарбників в Україні, він зрозумів: російська армія — це прямі послідовники найгіршої частини радянської армії і в їхньому генетичному коді — вбивати і грабувати.
Після служби він повернувся у свій рідний Сєвєродонецьк, де тривалий час працював бляхарем-покрівельником, очолював приватне підприємство. Одружився і вів звичайне життя, захоплюючись риболовлею і стрибками з парашутом.
Мрія про десант здійснилась через…40 років!
До речі, ще до строкової Валерій здійснив 50 стрибків і мріяв про службу в десантних військах. Хто міг знати, що ця мрія здійсниться лише через 40 років…
У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Валерій не міг зрозуміти деяких своїх земляків, які вважали, що росія прийшла захистити їх від бандерівців і фашистів. Він одразу згадав Афганістан, де теж звучали висловлювання: «захистимо і врятуємо!». Чим це закінчилося, він добре пам’ятав. Проживаючи практично на лінії зіткнення, він бачив, що роблять окупанти на захоплених територіях, тому сподівався − ворогу не дадуть можливості просунутися далі. Щоб захистити свій дім і родину, у 2017 році Валерій підписав контракт і пішов до війська.
У складі батальйону «Айдар» перебував на посаді сапера. Виконував роботу, яку добре знав. Зі своїми обов’язками справлявся на відмінно. Десятки знайдених і знешкоджених ним мін врятували не одне життя. У 2020 році повернувся додому, хоча відчував, що загроза широкомасштабного вторгнення не минула.
І 24 лютого 2022 року його побоювання здійснилися. Валерій одразу відправив родину з Сєвєродонецька, а сам пішов до військкомату. Нарешті його прохання задовольнили і він потрапив у бригаду ДШВ. Враховуючи бойовий досвід і високий рівень спеціальної підготовки, чоловіка призначили на посаду молодшого командира. Невдовзі підрозділ перекинули в його рідні міста і нині сержант Валерій б’є ворога, як-то кажуть, навколо ганку свого дому.
І хоча він не на посаді сапера, багато часу приділяє навчанню своїх підлеглих і побратимів правилам поводження з вибухонебезпечними предметами, а також вмінню застосовувати міни проти ворога і ворожої техніки.
Валерій дуже пишається тим, що його знання приносять користь і допомагають ефективно знищувати окупантів, а відтак він може зробити свій гідний внесок у Перемогу над ворогом.
— Мрію тільки про одне, − каже він, — назавжди викинути окупантів з України і повернутися у рідний Сєвєродонецьк!
(Висловлюємо вдячність за допомогу в підготовці матеріалу пресофіцеру підрозділу ДШВ Ярославу Чепурному)
Фото Ярослава Чепурного
