Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Серед тих, хто сьогодні боронить українську землю від російських загарбників, багато ветеранів, людей вже достатньо зрілого віку, які мають за плечима неабиякий військовий досвід і високій рівень спеціальної підготовки. Саме до такої категорії захисників належить майор Геннадій, який нині входить до командного складу одного з підрозділів, що виконує бойові завдання на південному напрямку оборони.
Він із династії військових артилеристів. Свого часу його дід та батько закінчили Одеське артилерійське училище і пройшли тривалий шлях служби спочатку в радянській, а потім в українській армії. Дід був учасником Другої світової війни і бив фашистів, наближаючи перемогу.
Все дитинство Геннадія минуло в гарнізонах різних міст СРСР. Народився він у Празі, колишній столиці Чехословаччини, потім були Сибір, Урал і, нарешті, рідна Україна. Отже, самою долею було вирішено, що він піде по стопах свого діда та батька. Тож після закінчення школи не став змінювати родинну традицію і теж вступив до Одеського військового вишу, щоб опанувати професію артилериста.
Це були переломні 90-ті роки, згодом Україна здобула Незалежність, і закінчив військовий заклад Геннадій вже лейтенантом ЗС України. Починав службу у 230-й артилерійській бригаді на Закарпатті. Пройшов всі ланки командирських посад: від командира взводу артилерійської розвідки, командира батареї до начальника штабу артилерійського дивізіону. Після звільнення в запас займався підприємницькою діяльністю. У березні 2014 року звичне життя Геннадія, як і мільйонів інших українців, змінилося. рф окупувала Крим, почалися бойові дії на сході країни. Він, не вагаючись, повернувся до строю.
Брав участь в антитерористичній операції. З урахуванням досвіду, офіцера було призначено на відповідальну штабну роботу. Геннадію доводилося виконувати великий обсяг різноманітних організаційних питань, займатися плануванням бойової роботи, а також підготовкою особового складу.
Після демобілізації і повернення додому чоловік очолив ветеранський рух у Чорноморську, що на Одещині. Разом із побратимами створив громадську організацію ветеранів та інвалідів російсько-української війни «Рапіра».
За декілька років до цієї організації приєдналося близько 200 ветеранів АТО/ООС. Було створено ще три осередки «Рапіри» в Одесі — в Овідіопольському районі і Південному. Головною справою для організації став захист прав учасників бойових дій, реалізація проєктів економічної, матеріальної та психологічної підтримки тих, хто повертався з війни, а також родин загиблих. Члени «Рапіри» постійно брали участь у патріотичних і просвітницьких акціях, мітингах та волонтерському русі. Геннадію вдалося об’єднати ветеранську спільноту і зробити ветеранський рух більш активним і впливовим. На жаль, тривале фізичне і психологічне навантаження дало свої наслідки — у Геннадія стався серцевий напад, лікарям ледве вдалося врятувати ветерана. Після складної операції і тривалої реабілітації він знову продовжив займатися громадської діяльністю.
З початком широкомасштабного вторгнення російських загарбників в Україну більшість членів «Рапіри» повернулася до війська, нині вони захищають Україну на різних напрямках оборони. Геннадій, незважаючи на II групу інвалідності, теж повернувся до лав ЗС України. Головною мотивацією для нього залишається любов до України і ненависть до окупантів. Тому каже, що залишиться у строю до повної Перемоги над ворогом!
Фото автора
