Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
В артилеристів є вислів: «піт артилерії береже кров піхоти»… І дійсно, що якісніше по ворожих цілях відпрацюють боги війни, то більше життів піхотинців буде збережено, а отже — буде більше шансів на успіх у виконанні тих чи інших бойових завдань…
Артилерія — інтелектуальний рід військ
Артем — заступник командира артилерійського дивізіону однієї з механізованих бригад. Авторка матеріалу зустрілася з офіцером та його підлеглими, щоб дізнатися, які вони, боги війни, та як вони нищать ворога на Харківщині. Зустріч відбувається в одному з деокупованих населених пунктів неподалік обласного центру. Розмова триває під постійні ворожі «приходи» по позиціях ЗСУ та адекватну відповідь оркам наших підрозділів.
Артем походить з воєнної династії — його батько також артилерист. Тому коли постало питання щодо вибору майбутньої професії, ніяких сумнівів не було — хлопець вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Бойове хрещення офіцер пройшов на початку 2017 року на Луганщині, поблизу Світлодарської дуги. Артем обіймав посаду командира самохідної батареї. Його підрозділ тоді успішно виконав поставлене завдання, а чоловік пригадує, що познайомився з новим для нього відчуттям — ейфорією військового.
— Ти знаєш свою роботу, їдеш, холоднокровно її виконуєш, а потім, вже після, прибувши на місце дислокації, починаєш аналізувати, що могло статися, якби трохи змінилися обставини. І приходить розуміння того, наскільки важливу справу ми робимо, — ділиться думками офіцер.
Про свій фах Артем може говорити годинами: про те, що артилерія — це інтелектуальний рід військ, оскільки потрібно ідеально володіти знаннями, починаючи від будови машин та установок, закінчуючи математикою; потрібно постійно практикуватися у виконанні навчальних стрільб та веденні артрозвідки, про те, що саме його старші побратими дали адекватну відсіч ворогові у 2014 році та змінили хід тієї фази війни.
24 лютого 2022 року
На початок повномасштабного вторгнення росіян підрозділ Артема перебував на Харківщині.
— 24 лютого почалося для нас о 5 ранку з бойової тривоги. Мій підрозділ стояв на бойовому чергуванні під Куп’янськом, тому після отримання команди ми висунулися на позиції поблизу державного кордону. Ми до останнього не вірили, що вторгнення орків відбудеться, хоча й володіли інформацією, яка говорила про їхні наміри. Повне розуміння того, що почалася справжня повномасштабна війна, прийшло ближче до вечора того дня, — розповідає офіцер, а потім сумно усміхається. — Думати про це впродовж дня часу просто не було — тривав суцільний бій.
А ворог тим часом поводився зухвало… Не очікуючи будь-якого опору з боку ЗСУ, орки йшли колонами, як на парад, через автомобільні шляхи.
— Навіть коли відчули наш вогонь, все одно своєї тактики росіяни не змінювали. Та її, тої тактики, там і не було — просто йшли, натикалися на нас, збирали залишки вцілілої техніки, чекали підкріплення й знову йшли… Таке враження, що вважали себе безсмертними.
Першу відсіч росіянам того дня дали піхотинці. Завданням підрозділу Артема стало прикриття її по рубежах та стримування противника. Завдяки артилерії перший масованих втрат ворог зазнав буквально за кілометр від українського кордону. Через постійний наступ орків, роботу їхньої арти з-за кордону, через роботу їхніх РЕБ місцями втрачався зв’язок та виникала плутанина. Близько обіду з’ясувалося, що перед артилеристами піхоти вже немає. Тобто вони опинилися на першій лінії фронту. Прийшлося швидко згортатися, адже в будь-який момент нас міг виявити ворог та накрити вогнем.
Нашим підрозділам під постійним тиском вогню ворога, сили якого значно переважали, також було несолодко — вони відступили на околиці Чугуєва та зайняли там оборону. Трималися до ранку 25 лютого, підрозділ Артема відійшов за місто та отримав команду рухатися у визначений район у напрямку Дніпра.
— Думка була у всіх однакова — Харків не вдасться утримати. Невже все так швидко закінчилося? Але все виявилося не так — там ми перегрупувалися, туди підвезли боєприпаси, продовольство, ми отримали нові завдання. Зранку 26 лютого надійшла команда про висування в бік Харкова. Тоді стало зрозуміло, що оборона рідного для багатьох моїх хлопців міста триває, а ми повертаємося у бій. Тоді вперше за багато годин відчули ту саму ейфорію, про яку розповідав: ми вже не відступаємо, а приймаємо бій за Харків!
Робота богів війни під час виконання бойового завдання вражає
ЗСУ в тісній взаємодії з правоохоронцями та добровольцями відстояли місто. Ворога було відкинуто, а згодом під час контрнаступальних дій звільнено селища навколо. Саме поблизу такого населеного пункту наразі перебуває підрозділ Артема.
— Ми перебуваємо на постійному бойовому чергуванні, працюємо по ворожих цілях по кілька разів на добу, — ділиться чоловік.
Ворожа артилерія веде вогонь по позиціях наших сил оборони безупинно. Офіцер розповідає, що за два місяці перебування ЗСУ в цьому населеному пункті росіяни визначили планові цілі та намагаються їх вразити, виснажуючи та намагаючись деморалізувати українських армійців.
— Потерпає від обстрілів здебільшого піхота… Обстрілюють і вдень, і вночі — кинуть два-три снаряди, і знову вичікують…
У цей момент Артем отримує координати цілі. Дає команду, і розрахунок «Града» швидко висувається на позицію. Я їду з ними, зайнявши місце на т. з. БМці — просторі між кабіною та системою залпового вогню… На місці розрахунок працює як єдиний механізм — наводиться на ціль, завдає ворогові бойового враження і… вже за кілька хвилин ми повертаємося до місця розташування бойових машин…
Швидкість, спокій та злагодженість роботи богів війни під час виконання бойового завдання вражає. І знову зникають всі сумніви: перемога над орками буде за нами! З такими фахівцями бути інакше не може!
