Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Серед тих, хто боронить сьогодні Україну від навали російських загарбників, військові медики — це окрема категорія людей. Їхня найперша справа на війні — рятувати наших захисників. Тому не випадково, що до них так шанобливо ставляться в бойових підрозділах. Медики докладають усіх зусиль, щоб у найскладніших умовах надати своєчасну допомогу пораненим, повернути їх до життя, відновити фізичний та психологічний стан.
Саме таким янголом-охоронцем став для своїх побратимів 55-річний капітан медичної служби Олег Мацкевич, начальник медичної служби одного з підрозділів територіальної оборони, який нині виконує бойові завдання на південному напрямку оборони.
Це вже друге повернення капітана Мацкевича до війська. А починалося все влітку 2014 року, коли його — лікаря-анестезіолога вищої категорії з 25 річним стажем роботи у відділені інтенсивної терапії — було мобілізовано до лав ЗС України. Тоді він потрапив до складу 61-го військового мобільного госпіталю і тривалий час перебував у районі ведення бойових дій.
Як згадує Олег, для нього це було справжнє випробування на фізичну та психологічну витривалість, перевірку професійних якостей. І хоча за плечима були два роки строкової служби в радянській армії і військова кафедра Одеського медичного інституту імені Пирогова, потрапити після стількох років мирного життя одразу на війну, це потребувало значної перебудови психічного стану і адаптації до нових умов роботи.
Практично за тиждень у чистому полі персонал госпіталю розгорнув польовий табір, встановив намети для розміщення людей та проведення складних операцій. Тоді були дуже запекли бої в Іловайську, тому кількість поранених постійно зростала, лікарі працювали в цілодобовому режимі.
Характер поранень був обумовлений активним застосуванням ворогом важкої артилерії, мінометів, реактивних систем залпового вогню. Це був безцінний досвід порятунку людей. Олег, як анестезіолог, брав участь у дуже складних порожнинних операціях, які тривали по декілька годин у польових умовах. Від напруження боліли руки та нила спина, але дуже радів, коли вдавалося врятувати пораненого.
У пам’яті лікаря закарбувався перший виліт на передову. Він разом із бойовим медиком отримав завдання на гелікоптері Мі-8 забрати групу поранених із розташування одного з підрозділів, який вів важкий бій в напівоточенні. Це було дуже небезпечне завдання, тому що загарбники активно застосовували засоби ППО проти нашої авіації, щоб не дати можливості підтримувати українські підрозділи з повітря. Коли піднялися на борт, командир гвинтокрила провів короткий інструктаж, як поводитися у випадку влучання ракети або при аварійному приземленні, а також наказав постійно спостерігати за наземною обстановкою під час польоту і визначив кожному сектор контролю.
Ці приготування тільки додали психологічної напруги, але під час польоту Олег потроху заспокоївся. Виважені, впевнені дії екіпажу, холоднокровна поведінка напарника вселяли надію, що все буде добре. Від тривожних думок відволікала постійна зайнятість, треба було спостерігати за місцевістю та готуватися до прийому поранених. Коли приземлилися, на них уже чекали. За лічені хвилини людей підняли на борт і вони полетіли у зворотному напрямку. Рейс закінчився вдало, всіх поранених врятували. Потім було ще багато таких вильотів, але цей, перший, запам’ятався на все життя.
Нині для капітана Мацкевича не менш напружений час. Він очолює медичну службу підрозділу і багато часу займається організаційними питаннями: постачанням медикаментів, обладнання, засобів зупинки кровотечі, веде документацію та звітність. Але найголовнішим завданням для себе вважає навчанням медичного персоналу та особового складу основам тактичної медицини.
— Мій досвід підтверджує, що на війні серед безлічі факторів найважливішими залишаються два — це зброя, яка знищує ворога, і медицина, яка рятує солдата. Тому на своїй теперішній посаді головну увагу приділяю тому, щоб воїни вміли користуватися засобами зупинки кровотечі й могли надати в разі необхідності першу допомогу собі та товаришам на полі бою. Крім того, кожен повинен знати алгоритм дій при евакуації поранених і прийоми транспортування постраждалих. Це запорука виживання на війні, − підкреслив ветеран медичної служби.
Фото автора
