Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
«Я зробив те, що повинен був», − так прокоментував свій влучний постріл із ПЗРК військовий моряк ВМС ЗС України Станіслав. На бойовому чергуванні чоловік зі своїм командиром помітили та збили ракету окупантів. − Стояли з командиром на посту. Я почув свист, закинув ПЗРК «Ігла» на плече і вичікував момент. Як побачив ракету — увімкнув наземний блок живлення, взяв у приціл, до п’яти секунд супроводження і пуск. Російська ракета знешкоджена. Спочатку не було жодних відчуттів, а які тут можуть бути емоції — просто виконав бойове завдання. І лише згодом прийшло усвідомлення, що, можливо, ми врятували комусь життя, − згадує воїн.
Станіслав говорить, що не даремно тренувався на тренажері ПЗРК, а також брав участь у міжнародних навчаннях. Тому під час виявлення ракети робив усе відточеними і послідовними рухами.
Станіслав потрапив на флот після строкової служби у Повітряних Силах. Каже, що ухвалив таке рішення, бо душа лежала до моря, адже виріс у цих краях.
− На кораблі не існує поняття «ти сам за себе», від дій кожного залежить життя та здоров’я всіх членів екіпажу. Військовий моряк має не тільки вміти виконати своє завдання, але за потреби й допомогти іншому, − розповідає Стас.
Фото автора
