Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
15 червня 1941 року народився Іван Миколайчук − один із найяскравіших українських кіноакторів радянської доби. Йому не судилося дожити до 24 серпня 1991 року, однак його внесок у здобуття Україною незалежності важко переоцінити.
Як і належить митцеві, Іван Миколайчук боровся за Україну на культурному фронті. Його яскраві ролі у фільмах «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон XX» та багатьох інших назавжди увійшли до золотого фонду українського кінематографу.
Однак є у цьому переліку особливий фільм — «Пропала грамота», який посідає почесну 12-ту сходинку у списку 100 найкращих фільмів у історії українського кіно.
Цьогоріч стрічці «Пропала грамота» виповнюється 50 років. Попри поважний як для художнього фільму вік, глядач не може відірватися від його перегляду навіть сьогодні. Стрічка впевнено пройшла випробування часом і переконливо доводить, що талановитий сценарій, влучна режисерська робота, геніальна гра акторів набагато важливіші за яскраві спецефекти.
Фільм знятий режисером Борисом Івченком за мотивами ранніх творів Миколи Гоголя і почасти Олекси Стороженка. Сценаристом виступив відомий український поет Іван Драч. Головну роль у кінострічці зіграв Іван Миколайчук, який, до речі, не обмежився цим, а взяв найактивнішу участь у створенні фільму, пропонував художні рішення, збирав для аудіодоріжки народну музику та пісні.
Не полюбити мужнього і дотепного козака Василя, який «як рубає − то до пупа, а як бреше − то ще нижче!» − просто неможливо. Іван Миколайчук геніально втілив на екрані образ українського воїна, який ніколи не втрачає почуття гумору і завжди знаходить вихід з найскладнішої ситуації, приваблює своєю чесністю, щирістю, почуттям справедливості. Він рятує українців навіть у пеклі, а його бойовий побратим характерник Андрій, козаки Іван та Петро і добрий чорт Куць всіляко йому в цьому допомагають.
Давно пішли в народ влучні вислови козака Василя. Вони живуть власним життям, тому багато хто, цитуючи головного героя фільму «Пропала грамота», навіть не здогадується про це:
− За поводом не п’ю!
− Ти спиш, чи ти здох?
− Раз козак співає, то душа його плаче…
− Мо горілка поможе?
− Тобі горілка в голові, а мені − грамота!
− Не ганьби оселедця!
Образ козака Василя та його вірних друзів як втілення українського народу, антиімперський пафос фільму видалися радянським цензорам настільки небезпечними, що відзнятий 1972 року фільм заборонили до показу і поклали на полицю, а сам Іван Миколайчук остаточно отримав тавро «неблагонадійного». Лише 1983 року фільм потрапив у кінотеатри Києва, хоча і тоді його прокат був вкрай обмеженим. Лише в незалежній Україні, після численних показів на телебаченні й поширенні електронних копій фільму в мережі Інтернет, стрічка здобула заслужену славу і популярність.
Переказувати сюжет фільму «Пропала грамота» − справа невдячна. Той, хто вже бачив стрічку, мовчки заздрить тим, хто буде дивитися її вперше. Однак з насолодою перегляне її ще і ще не один раз.
Тож якщо ви вже переглядали колись фільм − за найменшої змоги зробіть це знову. Якщо ж не бачили ще жодного разу − дивіться неодмінно!
Тим більше, що стрічку розміщено у вільному доступі на ютуб-каналі Державного агентства України з питань кіно.
