«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
«Передчуття війни, що наближається» виникло у капітана Сергія Пономаренка та групи його бойових побратимів-резервістів набагато раніше, ніж 24 лютого 2022 року, і ветерани АТО з досвідом боїв 2014-2015 рр., переважно — офіцери, почали діяти, не чекаючи на накази: до 12 лютого вони склали план дій з урахуванням можливості того, що агресор «заглушить» в Україні мобільний зв’язок, визначили місця і час збору, «хто за ким заїжджає», зрештою — маршрути пересування, які вели до штабу 3-ї окремої танкової бригади, відносно молодого з’єднання ЗСУ, у травні 2019-го переданого до бойового складу з Корпусу резерву.
Командування бригади охоче підтримало ініціативу «атошників» — і не помилилося: буквально після перших розривів рашистських ракет і бомб в українських містах ветерани зателефонували один одному, оновили план дій, і вже 26 лютого всі вони прибули до з’єднання та були призначені на посади. А 12 березня танкова рота капітана Пономаренка розвантажувалася перед Барвінковим — земля, яка пам’ятає запеклу битву часів Другої світової війни, знову перетворилася на арену жорстоких боїв…
Сергій Пономаренко опанував фах танкіста ще за студентських років, відвідуючи заняття на військовій кафедрі Національного аграрного університету (нині — Національний університет біоресурсів і природокористування України), після закінчення якого він, окрім диплома, здобув кваліфікацію командира танкового підрозділу та отримав звання офіцера запасу. Сергій Іванович пригадує, що друзі-студенти ставилися до «воєнки» найчастіше іронічно, мовляв, ну які ще там танки за сучасних технологій? Але здобуті у той час знання і навички невдовзі знадобилися, коли путінська росія розв’язала на Донбасі війну — поки що «неоголошену», гібридну…
У серпні 2014-го керівник магазину однієї з великих мереж супермаркетів Сергій Пономаренко потай від родини звернувся до військкомату, і після курсу перепідготовки обійняв офіцерську посаду у 3-му окремому танковому батальйоні «Звіробій». Перед відправкою на фронт із навчального центру «Десна» він встигнув з’їздити на день народження сина, лише на один день…
Потому офіцер згадував: «Досить широкий шлях пройшли: починали від Маріуполя і закінчили під Лисичанськом, у Попасній…» Особливо Сергію Івановичу запам’яталися бої за комплекс споруд навколо вертикального вентиляційного ствола шахти «Бутівка-Донецька», який у взаємодії із підрозділом 95-ї окремої аеромобільної бригади вдалося захопити з четвертої спроби (а після успішного штурму танкістам довелося витримати 16-годинний майже безперервний артобстріл). Також у пам’яті закарбувалося й відбиття ворожого наступу на місто Мар’їнку, коли посилений танковий взвод «Звіробоя» допомагав воїнам 28-ї окремої механізованої бригади. Бойові заслуги офіцера 2015 року було відзначено державною нагородою — орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
У листопаді 2021-го Сергій Іванович звільнився з військової служби та повернувся до цивільного життя, займався приватним підприємництвом. Проте мирно попрацювати він встиг лише близько півтора місяця — почалася широкомасштабна рашистська агресія, і 38-річний офіцер, батько трьох дітей, разом із групою побратимів знову одягнув військову форму.
Рота капітана Пономаренка прийняла бойове хрещення уже за лічені години після розвантаження під Барвінковим, і з того часу танкісти 3-ї бригади майже безперервно захищають від ворожого наступу Харківщину. У одному із цих боїв Сергій Іванович здобув найвищу державну нагороду України — хоча сам він не вважає ті події якимось особливими, зауважуючи, що прагне абсолютно у кожному бою «працювати на максимумі»…
У взаємодії з підрозділом 25-ї окремої Січеславської повітрянодесантної бригади танкісти вчинили спробу штурму захопленого ворогом села Топольського, що неподалік Ізюма. Шість українських танків з двох напрямків наблизилися до села, проте з’ясувалося, що сили противника мають значну чисельну перевагу: одних лише ворожих танків, здебільшого — ретельно замаскованих, під час бою було виявлено близько двох десятків!
У запеклій танковій перестрілці виучка та досвід підлеглих Пономаренка виявились кращими: візуально було підтверджено знищення дев’яти рашистських танків, але замість однієї перетвореної на факел бойової машини у прицілах українців незабаром з’являлися дві інших. Коли Сергій Іванович ухвалив рішення на відхід для поповнення боєкомплекту, ворог застосував артилерію різних калібрів, потужною канонадою не даючи змоги знову вийти на вогневі позиції. Один із українських Т-72 був пошкоджений одразу кількома влучаннями, і з метою порятунку екіпажу, який зумів евакуюватися, та власне бойової машини, капітан Пономаренко вирішив знов увірватися на вогневий рубіж на власному танку — щоб не наражати на небезпеку інші.
Екіпаж підтримав свого ротного, і танк Пономаренка успішно виконав ризикований маневр, влучними пострілами придушив ворожі вогневі точки, а потім сміливці під обстрілом взяли на буксир підбиту машину та витягнули її з поля бою.
Про ці події Сергій Іванович згодом розповів у сюжеті на телебаченні. У розмові з журналістами офіцер так сформулював мету, заради якої він воює: «Для мене особисто Перемога — це коли не будуть людей дурити, коли ти зможеш вийти на подвір’я і розуміти, що майорить український прапор, що люди розмовляють українською. Коли ти можеш піти та знайти собі роботу, ти можеш дитину відвести у нормальний садочок, ти можеш проїхати по нормальній дорозі… Ця війна — це великий шанс для країни, шанс відірватися від оцього якоря — я по-іншому не скажу — яким є російська федерація, яка всі ці 30 років незалежності гальмувала нас у розвитку. І можливо, у дечому, за якісь 10, 15, 20 років, ми навіть подякуємо росіянам за те, що хай і великими жертвами, але ми зрештою скинемо з себе оцей якір, який нас стримує, гальмує наш розвиток, і ми таки станемо нормальною, квітучою країною…»
До речі, Сергій Іванович є досить «медійною» особою — він охоче ділиться думками з представниками ЗМІ і встигає публікувати цікаві фото- та відеоматеріали про свої бойові будні на особистій сторінці у соціальній мережі Facebook. «Героєм себе не відчуваю, роблю те саме, що роблять хлопці, які стоять поруч, те, що має робити кожен чоловік, який себе поважає і цінує свою родину, свій дім, стати на їхній захист — це обов’язок кожного чоловіка», — зазначив він у ще одному інтерв’ю .
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі Указом Президента України № 201/2022 від 2 квітня 2022 року капітану Пономаренку Сергію Івановичу присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».
Замість постскриптуму: вже після нагородження капітан Пономаренко був підвищений у посаді (нині він — заступник командира батальйону). Нещодавно він особисто брав участь у захопленні двох покинутих рашистами танків Т-80 — ці машини вже перебувають на озброєнні 3-ї бригади. Про одну з таких мініоперацій пресслужба з’єднання навіть створила невеличкий відеокліп.
Слава Героям!
