Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Як працюють історики в науковій академічній спільноті? Усебічно досліджують минуле, залучають і опрацьовують усі наявні інформаційні джерела, застосовують найбільш відповідні й ефективні методи дослідження… А потім представляють результати своїх студій у вигляді доповідей, статей і монографій. Обговорюють свої здобутки з колегами, дискутують, обстоюють чи корегують свою точку зору залежно від влучності аргументів опонента.
Як воюють ЗСУ, боронячи Україну під час збройної агресії з боку рф? Готують боєздатні збройні формування, насичують їх достатньою кількістю якомога якіснішої зброї та боєприпасів, проводять бойове злагодження, розробляють стратегічні плани, ухвалюють тактичні рішення…
Поки що доволі схоже на роботу науковців-істориків − джерела, засоби, методи, практична робота… Так звані внутрішні кухні mutatis mutandis цілком порівнянні.
Однак на рівні того, що називається «оприлюдненням» або «практичним представленням здобутих результатів» orbi et urbi, починаються разючі відмінності.
У ЗСУ на полі бою немає опонента, з яким можна дискутувати. У ЗСУ є ворог, якого треба знищувати і перемагати. Відповідно ЗСУ використовують на полі бою всі прийнятні згідно з міжнародно визнаними правилами і звичаями ведення війни засоби і методи для того, щоб перемогти ворога. У хід йде абсолютно все − краще знання місцевості, вдалі погодні умови, допомога місцевих мешканців, використання підручних засобів… Для перемоги не гребують нічим із морально прийнятного і юридично дозволеного.
Якщо бійцю, подібно до героя Арнольда Шварцнегера у фільмі «Хижак», треба обмазуватися з ніг до голови холодною річковою багнюкою, щоб ворог не міг побачити його в тепловізор, − він це зробить не вагаючись. Бо шкоди від обливання себе брудом, крім дрібного особистого дискомфорту, нікому не буде, а от переваги цілком можуть врятувати бійцю життя і допомогти йому перемогти на полі бою.
Думаю, читачі вже зрозуміли, до чого я веду. Ворог давно зрозумів, що історія − це зброя, й узяв її на озброєння не лише власного війська, але й усього російського суспільства. Рашизм − прямий вислід насаджування російською державою спотвореного «єдиноправильного» з точки зору російської держави трактування історії і покарання за спроби відмінних від нав’язаних державою інтерпретацій історичних подій. Приклади наводити зайве − вони загальновідомі, особливо ті, що стосуються Другої світової війни 1939−1945 рр.
Постає запитання − як мають діяти українська держава й українські історики під час війни, причому діяти так, щоб не отримати в підсумку щось схоже на «рашизм» − таке само жахливе і неприйнятне?
Відповідь, як на мене, і проста, і складна водночас. Проста − в теорії, складна − на практиці. Однак складна − не означає нездійсненна.
В Україні існує надзвичайно сприятливе (передбачаю хвилю обурених зауважень щодо цього твердження − але саме так, сприятливе) середовище для здійснення історичних досліджень, оприлюднення та обговорення їхніх результатів. Поясню, про що йдеться. Мається на увазі відсутність будь-якої цензури і можливість вільно висловлювати й оприлюднювати свої думки. Ці можливості дуже несуттєво звузилися внаслідок прихованої збройної агресії рф проти України 2014 року (анексія Криму і війна на Донбасі), і потім ще трохи нині, після початку повномасштабного нападу рф на Україну 24 лютого 2022 р. Це «звуження» можна порівняти з дотриманням елементарних правил етикету − не можна гидити на стіл і матюкатися у пристойному товаристві.
Так, власне, і має залишатися. Більше досліджень − хороших і різних, більше обговорень і дискусій − корисних і перспективних! Усе, що стихійно сформувалося в українській історичній науці й в українській академічній спільноті хорошого має зберегтися і розвиватися. Я не тішу себе ілюзіями, що ці позитивні риси є наслідком зрілості українського суспільства.Вони радше свідчать про недостатність у непримиренних опонентів ресурсів для того, щоб знищити один одного.
Втім, яким би чином не виник цей стихійний плюралізм думок, він має − у розумних межах дозволеного загальноприйнятим етикетом − зберегтися. І поміж низки інших у ньому має бути представлений ще один вагомий учасник − Українська держава. З певною послідовно обстоюваною позицією, обумовленою прагматичними інтересами збереження, існування і розвитку держави Україна.
На сьогодні присутність держави на історичному полі ми бачимо лише на рівні шкільної програми історичної освіти, вивчення якої завершується ЗНО з історії України. Для здорового суспільства з сильною державою у мирний час цього цілком достатньо. Дехто навіть скаже, що навіть дещо забагато, і я не буду з ним дискутувати, бо сам схиляюся до такої думки. Але нині воєнний час. Тому посилення державної присутності в історичній сфері видається не просто виправданим, а конче життєво необхідним.
До речі, на цьому тлі просто злочинними видаються спроби відмовитися від викладання історії України на неісторичних факультетах у низці українських вишів під тим приводом, що буцімто історію і так вчили в загальноосвітній школі. Вчити то вчили, але одна справа, коли ми говоримо про історію зі школярами, дітьми чи навіть підлітками. І зовсім інша − зі студентами, дорослими людьми.
Тож історія як навчальний предмет має зберегтися у переліку обов’язкових дисциплін усіх без винятку спеціальностей усіх українських вишів. Більше того, повинне відбутися переформатування викладання історії в українських університетах у організаційному плані. Наприклад, доцільно було б відмовитися від загальноприйнятої практики викладання історії України на першому курсі, а зазвичай ще й у першому семестрі. Між шкільним й університетським курсом має пролягти щонайменше років зо два соціалізації та новонабутого життєвого досвіду. І, таким чином, вивчати історію України в українських університетах мають не першокурсники, а третьокурсники, причому за авторськими програмами викладачів. Це може бути загальний курс під певним кутом зору з урахуванням специфіки майбутнього фаху студента, це можуть бути окремі історичні спецкурси, студентам можна пропонувати кілька варіантів − але щонайменше один ґрунтовний історичний курс must be by default.
Рекомендації та побажання щодо викладання історії у вишах (та й у загальноосвітній школі) можна множити (і цьому варто присвятити низку окремих публікацій), однак повернімося до основної теми статті − повноцінної присутності держави Україна на історичному полі.
Розпочате у 1990-ті й з потрійною інтенсивністю продовжене у 2000-ні захоплене наслідування західним зразкам і практикам дослідження і викладання історії мало як позитивні, так і негативні наслідки. Ми намагалися бути більшими європейцями за самих європейців за вкрай несприятливих умов, у яких європейці давно вже не перебували впродовж багатьох десятиліть, а то і століть.
Можна легко і безвідповідально дозволити собі бути лібералом, ліваком чи анархістом etc, маючи за спиною державу на кшалт Великої Британії, Франції чи ФРН. У разі чого завжди можна звернутися за захистом і допомогою до так пристрасно критикованих тобою ж чиновників і політиків. А до кого звертатися за захистом умовному українському лібералу, ліваку й анархісту? Тікати до ЄС, Британії чи США?
Нинішня війна з рф загострила ті питання, які давно висіли в повітрі й мовчки малися на увазі, а то й озвучувалися в історичній спільноті. На жаль, вони надто довго залишались без рішучих і переконливих відповідей. І коли настав час відповідати, ми виявились до цього неготові. Однак час давати відповіді настав.
Робити це доведеться рядовим піхотинцям, сержантам і прапорщикам історичного фронту − прапороносцям, барабанщикам і сурмачам. І єдине, що ми хочемо почути після нашої перемоги в цій Великій Визвольній війні, то це слова командира: «Молодець, хлопче. Можеш іти. Чудова сурма».
З початку діяльності Державного оператора тилу (ДОТ) шість нових українських виробників стали постачальниками речового майна для ЗСУ.
Внаслідок падіння ракетних уламків травмовано 15-річну дитину, яку госпіталізували.
Аеророзвідка прикордонників Херсонського загону продовжує виявляти та знищувати російську техніку.
Президент України Володимир Зеленський повідомив про проведення першого засідання Ставки Верховного Головнокомандувача, за скликання якої відповідав новий секретар РНБО Олександр Литвиненко.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич повідомив, коли, на його думку, може бути представлений у ВР законопроєкт про мобілізацію.
Близько 5:30 ранку 29 березня збройні сили рф атакували об’єкти критичної інфраструктури в Чернівецькій області.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…