Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
У другому матчі Ліги націй українській футбольній збірні протистояла добре нам відома команда Вірменії. Так, ті самі вірмени, які добряче попсувала нам нервів у попередніх відбіркових турнірах на чемпіонати світу та Європи. Проте сьогодні у вірмен зовсім інша команда — з’явилися натуралізовані нігерієць, колумбієць та навіть головний тренер команди іспанець Хоакін Капаррос завітав до цієї кавказької країни разом зі своїми асистентами. До того ж у першому матчі нашої групи вірмени дещо сенсаційно здолали збірну Ірландії з рахунком 1:0, і турнірні амбіції наших суперників суттєво виросли.
Усе це налаштовувало українську футбольну спільноту на важкий матч. До того ж наша команда змушена за останні десять днів провести 4 (!) матчі на найвищому рівні, два з яких матчі серії плей-оф, тобто «на виживання». І це в команді, де більшість гравців пів року вже не мають ігрової практики. Достойно виступити в такому темпі − завдання з категорії Mission: Impossible.
Наш «умовно домашній» матч хлопці Петракова проводили в польському Лодзі на стадіоні ЛКС. Саме ця арена стала по-справжньому домашньою для нашої команди, за що низький уклін і величезна подяка нашим польським братам.
Отже, матч розпочато. Збірна України грала першим номером, намагаючись взломати ешелоновану вірменську оборону. Були моменти, проте до справжньої загрози воротам вірменського голкіпера з чудовим мелодійним прізвищем Юрченко вони не призводили. Врешті-решт на перерву команди пішли за нічийного рахунку 0:0. Потрібні були нестандарті ходи для того, щоб зламати цей вірменський «автобус». З огляду на подальші події корективи у тактичні дії нашої команди були внесені.
61-ша хвилина. Динамівська зв’язка Циганков-Караваєв на правому фланзі закрутили справжню карусель, і останній видав чудову передачу на Малиновського. Руслан завершив атаку невідпорним ударом. 1:0!
77-ма хвилина. Позиційна атака українців, після серії перехоплень Караваєв опиняється на ударній позиції і чудовим ударом з лівої пробиває вірменського голкіпера. 2:0! Такий потрібний і своєчасний гол.
84-та хвилина. Після закидання від Забарного із глибини вірменський захисник вибив м’яч точно на ногу Миколенку, від якого той влетів у сітку. Дебютний гол Віталія за національну команду, і — 3:0 на табло! Всі запитання в цьому матчі щодо переможців знято.
3:0 — саме з таким рахунком ми впевнено перемагаємо збірну Вірменії. Вже за три доби, 14 червня, на цьому ж стадіоні в Лодзі наша збірна проведе наступний матч проти команди Ірландії. Цей матч розпочнеться о 21:45.
Нагадаю, що у виїзному матчі 8 червня «синьо-жовті» здолали ірландців із мінімальною перевагою 1:0.
Матч проти збірної Вірменії був останнім, коли ворота нашої головної команди захищав Андрій Пятов. Після сьогоднішнього матчу Андрій оголосив про завершення своєї міжнародної кар’єри. Звісно, що це мало б бути зовсім не так. Звісно, Андрій заслуговує на прощальний матч, обов’язково на рідній йому «Донбас-Арені». Адже людина, яка провела 102 матчі за Національну збірну країни і в 47 з них (національний рекорд!) залишила свої ворота недоторканними, таки заслуговує на особливу пошану. Але нині інші, важки часи. Тому нам залишається щиро подякувати Андрієві Пятову за чудову гру. А урочисті прощальні матчі — вони все ж відбудуться. І обов’язково відбудуться на «Донбас-Арені» в чудовому українському місті Донецьк, звільненому від окупації. Ми в це віримо і заради цього, зокрема, сьогодні гинуть найкращі сини та доньки Українського народу. Саме завдяки їм ми сьогодні могли насолодитися переглядом футболу. Не забуваємо про це!
