Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
У червні 1668 року гетьманом України («Обох берегів Дніпра») проголосили Петра Дорошенка – одного з найяскравіших очільників Української держави доби Української національної революції (1648-1676 роки). Зовсім не випадково саме його ім’ям названо Першу Президентську бригаду оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка – з’єднання Національної гвардії України, яке входить до складу Північного оперативно-територіального об’єднання.
Події Української національної революції середини – третьої чверті XVII століття розгорталися у складному і суперечливому геополітичному контексті, в якому сусіди, насамперед Річ Посполита, московське царство і Османська імперія переслідували власні інтереси.
Найменш схожий – найбільш безпечний
Османи, можна сказати, мали «золоту акцію» у боротьбі за вплив на Україну, виступаючи третьою силою між двома затятими антагоністами. Водночас вони були чи не найбільш віддаленими від основного театру бойових дій і мали найменше можливостей для встановлення прямого військового контролю над українськими землями. Найбільшими, у порівнянні з поляками й московитами, були й культурно-релігійні відмінності – між українцями і турками пролягала неподоланна культурна, мовна і релігійна межа.
З огляду на названі чинники, саме османи були найбільш перспективними союзниками з трьох названих. Турки не лише не могли самотужки встановити воєнний контроль над Україною, але й не становили жодної небезпеки у плані асиміляції українців. Якщо полонізація чи русифікація були вельми небезпечними симптомами історії українського суспільства, то про жодну османізацію чи отуречування як масове явище ніколи не йшлося.
Османська імперія – перспективний союзник, який визнав суб’єктність української держави
З огляду на ці міркування, саме Османська Туреччина могла стати найбільш перспективним союзником Гетьманату як новопосталої української держави, що виборювала своє право на існування у визвольній війні XVII століття. Тож не дивним є укладання воєнно-політичного союзу між Гетьманатом і Османською імперією, зафіксованого Корсунським договором 1669 року між гетьманом України Петром Дорошенком і османським урядом.
Умови Корсунської угоди визнавали суб’єктність тогочасної української держави на міжнародній арені, її територію (на той час від Перемишля до Путивля), невіддільне право на самостійне урядування (виборність гетьмана, який зберігав свою владу довічно) і беззаперечне дотримання зовнішньополітичних інтересів Гетьманату з боку союзника – Османська імперія і залежний від неї Кримський ханат зобов’язувались не укладати сепаратних договорів із московським царством і Річчю Посполитою без згоди на те гетьмана України.
Від Корсунської угоди до «Байрактару»
Проводити паралелі між минулим та сучасністю й легко, і складно водночас. На жаль, у XVII столітті союз з Османською імперією, попри потужну військову підтримку, не приніс гетьманові Петру Дорошенку бажаних результатів. Однак він продовжив закладати історичне підґрунтя для українсько-турецьких стосунків у майбутньому, показуючи перспективність добросусідських відносин двох держав.
Сучасна допомога Україні з боку Туреччини, найбільш упізнаваним символом якої став знаменитий БПЛА «Байрактар», сягає своїми коренями і давніх козацько-османських угод, і бойового побратимства XVII ст. «Байрактар» у перекладі з турецької означає «прапороносець», тож можна сказати, що цей літальний апарат підхопив прапор українсько-турецької дружби козацької доби й гордо та впевнено несе його нині.
