Саме тут, у майстерні батальйону безпілотних систем Black Sky 3-ї бригади оперативного призначення НГУ «Спартан», пошкоджені НРК отримують друге життя, а нові — проходять модернізацію…
— Коли почалась широкомасштабна війна, син подзвонив, а я випалила, що вже й сама взяла б у руки автомат, — згадує Людмила Люташина, мати загиблого Героя. — Подумаєш, 71 рік! Андрій заспокоїв: «Не хвилюйся, мамо, в нас на всіх ворогів патронів вистачить».
Андрій Люташин з першого дня широкомасштабної війни брав участь у бойових діях у складі бригади тактичної авіації. Саме цих льотчиків за численні успішні повітряні бої та збиті літаки противника назвали збірним образом «Привида Києва». Рідні діляться, що жодних подробиць чоловік не розповідав, лиш непереконливо казав, що «все добре».
«Хлопці, будемо жити!» — побратими розповіли, що саме з такими словами Андрій Люташин скерував винищувач на колону окупантів, що сунула на столицю… Перед смертю йому вдалось знищити чимало ворожої техніки та живої сили противника… Про це повідомляється на сайті Expres.online.
Андрій знав, що я дуже переживаю за нього, а в мене цукровий діабет, тож не хотів, щоб я хвилювалася, пояснює мати Героя. — Але намагався телефонувати. Мені й неважливо було, що саме він каже, аби почути голос і переконатись, що живий. Я зайвих запитань не ставила, лиш наполягала, аби невістка із онуками перебралась зі столиці до мене. Вони приїхали 7 березня, за день до загибелі Андрія. Тож остання розмова була саме про те, як добрались, як облаштувались. Обговорювали звичайні побутові речі, а вже наступного дня життя назавжди розділилось на щасливе «до» та нестерпне «після»…
Любов до авіації Андрію Люташину передалась у спадок. Його батько теж був льотчиком, відповідно дитинство майбутній Герой провів на полігонах, серед авіаційної техніки, в атмосфері розмов про небо. Та й мати працювала у штабі. Тому вибір професії для нього був очевидним.
— Вчився у Чернігівському військовому училищі, потім служив в Умані. В якийсь момент вирішив попрощатись зі службою, повернутись до цивільного життя, — пригадують побратими. — Вийшов на пенсію, влаштувався на роботу. Але у 2014-му зрозумів, що потрібен, та знову став на захист країни. Без проблем поновився на службі у складі бригади тактичної авіації, адже фахівці такого рівня завжди потрібні.
Про те, що син знову служить та місяці проводить на фронті, батьки дізнались лише через певний час. Пояснив, що не зміг би вчинити інакше, коли країна в небезпеці. Тож, коли із першого дня широкомасштабного вторгнення Андрій одним із перших «пішов у бій», це вже нікого не здивувало…
Поховали 47-річного майора Андрія Люташина на Алеї Слави в рідному місті — Мукачеві.
— Молодший син Артем знає, що батька поховали, але, мабуть, не до кінця все розуміє. А старший, Максим, посивів у свої двадцять…
Посмертно начальнику служби повітряно-вогневої і тактичної підготовки бригади тактичної авіації Андрієві Люташину присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (Указ Президента України від 11 квітня 2022 року № 228/2022).
