У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Підполковник Максим Зінченко — командир одного з батальйонів ТрО Харкова. Свого часу офіцер пройшов усі щаблі військової кар’єри, починаючи зі строкової служби. У 2005 році він закінчив факультет військової підготовки при Харківському державному університеті архітектури та будівництва за напрямком пожежна безпека. Деякий час Максим працював в рідній alma mater, потім на різних посадах по лінії пожежної безпеки, згодом продовжив військову службу в одному з військкоматів Харківської області. Справжнього бойового досвіду офіцер набув у районі проведення АТО у складі окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. 20 листопада минулого року Максим Зінченко закінчив військову службу, звільнившись з посади військового комісара одного з ТЦК та СП Харківської області. До 24 лютого цього року чоловік працював старшим викладачем на військовій кафедрі Університету цивільного захисту.
— Як то кажуть — що ще потрібно для щастя? Улюблена робота, родина, дача — все було добре. Але о 4:20 24 лютого мені зателефонував товариш з вісткою, що розпочалося широкомасштабне вторгнення орків.
12 днів на посаді сержанта
…Дванадцять днів Максим Зінченко обороняв Харків у районі Північної Салтівки на посаді звичайного сержанта. На той момент там точилися жорсткі бої — ворог безупинно поливав позиції українських військових з артилерії. Оркам було повністю наплювати на той факт, що район на той момент був густо заселений цивільними.
— Оборону ми тоді зайняли в магазині однієї із всеукраїнських торговельних мереж. Розташування будівлі було зручним з точки зору оборони — вона була неподалік кільцевої дороги, крім того, на той момент ще працювали камери відеоспостереження, які виходили у бік, звідки ворог вів вогонь по місту. Але було одне «але» — у підвалі магазину від обстрілів ховалися місцеві жителі. Вони вже по кілька днів були там — голодні і в холоді, але, розумієте, товар, продукти, які були у вільному доступі, не чіпали. Бо чуже брати не можна. Ми зв’язалися з менеджером магазину та отримали його дозвіл нагодувати цивільних. Згодом між обстрілами туди стали підтягуватися інші місцеві з проханням поділитися продуктами. І якщо раніше я мав сумніви, чи роблю правильно, розпоряджаючись чужим майном, але коли побачив «зелені» від голоду очі людей, відкинув вагання, — ділиться емоціями офіцер.
Водночас військовослужбовці розуміли, що, перебуваючи в одній будівлі з цивільними, вони наражають людей на небезпеку. Коли кількість обстрілів стала нестерпною, вирішили негайно евакуювати людей до більш безпечних районів міста. Для цього розробили цілу операцію. Поки військові вдавали, що покидають позицію, викликаючи ворожий вогонь на себе, цивільні покинули будівлю.
Пригадує офіцер ще один неординарний випадок зі щасливим кінцем. Одного разу військовослужбовці отримали орієнтування про можливе пересування ворожої ДРГ на позашляховику білого кольору. І сталося так, що саме в той день вони побачили білу автівку, яка рухалася з міста на великій швидкості прямо на блокпост. Попереджувальні постріли не мали впливу, тому військові були змушені відкрити вогонь на ураження — за законом воєнного часу… Автівка зупинилася. Водій був поранений у плече, а на задньому сидінні були жінка і троє дітей. Родина, налякана ворожими обстрілами, вирішила виїхати до родичів у найближче село… Військовослужбовці надали главі сімейства першу медичну допомогу, відправили до медичного закладу. Родину евакуювали до укриття… Кінцівка цієї історії щаслива — батько сімейства вижив, а потім передав позашляховик для потреб військових. Максим і досі користується ним, хоча і прийшлося його перефарбувати.
Комбат ТрО
На тринадцятий день відкритої агресії росії Максим отримав пропозицію від вищого керівництва очолити один з батальйонів територіальної оборони, який на той момент формувався у місті. Вже тоді навколо офіцера згуртувався такий собі кістяк з колишніх колег, друзів, знайомих, які разом з Максимом пліч-о-пліч боронили околиці Харкова. Ці люди стали основою майбутнього підрозділу.
— Проблем у формуванні батальйону не було — містяни були дуже вмотивовані та йшли до ТЦК та СП нескінченною чергою. Укомплектували штат протягом трьох днів, — розповідає Максим.
Впродовж півтора місяця особовий склад підрозділу виконував завдання на блокпостах навколо Харкова та навчався військової справи, адже багато хто з тероборонців не мав жодного бойового досвіду. Буквально з нуля люди опановували стрільбу зі стрілецької зброї, мінометів та гранатометів, тактику ведення бою в урбанізованій місцевості та в польових умовах.
— Навантаження на особовий склад було колосальним. Тобто людина добу виконує обов’язки на блокпосту, а потім на цілий день їде на полігон. А там треба запам’ятати теорію, яку дає інструктор, відпрацювати практично й не один раз. Але зазначу, що кожен розрахунок навчений поводження з озброєнням, яке ми маємо.
Перше бойове завдання батальйону
8 травня кілька найбільш підготовлених рот батальйону висунулися для виконання першого бойового завдання у звільненому від окупантів селищі неподалік Харкова. «Зачищати» населений пункт прийшлося у надскладних умовах. Відступаючи, ворог замінував понад 50 відсотків території селища, зокрема і забороненими міжнародним законодавством протипіхотними мінами, постійно поливав його мінометним і артилерійським вогнем. Кілька разів тероборонці фіксували застосування окупантами і фосфорних снарядів.
— Ми виявили в населеному пункті кілька пунктів управління орків, а також центр вербування, де було багато цінної інформації: документація, печатки, зокрема й підроблені, банківські картки, особисті дані агентів в Україні тощо. Сподіваюся, це вагомий вклад до нашої перемоги та врятує багато життів наших громадян.
Розповідає офіцер і про суцільне мародерство з боку окупантів. «Друга армія світу» КамАЗами вивозила добро, яке було нажито українцями. А те що вивезти не могли, псували — наприклад, знімали колеса з автівок, а салон та крісла різали. — На їхніх позиціях чого тільки ми не знаходили — навіть пральні машинки в окопах, — усміхається офіцер. А погляд при цьому залишається холодним…
Нині батальйон ТрО, яким командував підполковник Максим Зінченко, успішно жене орків до російських кордонів. На жаль, без втрат не обходиться, але потрібно розуміти — триває війна, українська нація виборює право на цивілізоване майбутнє… А життя солдатів — це жертва, яку платимо за свободу.
Днями офіцер прийняв командування новим батальйоном. Підрозділ формується з нуля. Але якщо командування довірило йому цю нелегку справу, впевнена, Максим впорається — народиться новий бойовий підрозділ, який зробить перемогу України ще ближчою! А підполковнику Максиму Зінченку побажаємо удачі!
